Розділ 7. Великий перелом
вітав полонізацію – його вірші, написані у перші роки університетського навчання, сповнені сильних антипольських почуттів. Можна думати, що головну роль зіграло його бажання залишитись у Львові як великому культурному центрі галицьких русинів.
Якщо Франко й мав якісь надії здобути добру освіту у Львові, то вони мусили швидко розвіятися. В одній з автобіографій він згадував:
Львівський університет не був тоді світочем у царстві духа; що більше, його можна було б порівняти з закладом для культури безплідности in spiritualibus. Ще сьогодні беруть мене холодні дрижачки при згадці про педантичні, безглузді лекції Венцлевського, Черкавського, Огоновського, про тяжке пережовування мертвої книжкової вчености, про це рабське додержання друкованих зразків і словесних формул. Один з найздібніших учителів того часу Ф. Зрудловський мав звичку після того, як перейшов на пенсію, щоразу, приходячи до нового товариства, рекомендуватися так: « Я є той Зрудловський, що протягом тридцяти літ забивав памороки молоді римським правом, а коли нарешті мені прояснилося в голові, то не мали мене за злочинця, а тільки за божевільного ». Інші, більш безглузді панове, не втратили свого розуму, але пережовували спокійно і з святою повагою пашу аж до свого блаженного кінця.
Треба додати, що тоді у львівському університеті не викладали ні філософії, ні психології, ні славістики, ні романістики. А психологія, філософія і педагогіка були в руках одного професора Євсебія Черкавського, українця родом, польського шовініста за пристрастю і політика за професії 20. Як депутатові лишалося йому мало часу для університету, а буваючи там, мав звичку читати страшним гробовим голосом з старих зошитів яке-небудь пусте верзіння, що не мало ні початку, ні кінця, – мабуть, це був курс, який він розтягав не на семестр, а на ціле п’ ятиліття.
Я пристрасно прагнув знання, але одержав тільки мертвий крам, а його треба було проковтнути, якщо бажалося дістати цісарсько-королівську посаду. Студіювання ради хліба, а не науки – це було гасло тодішнього Львівського університету, може, крім єдиного винятку, – історика проф. Ліске, але я не ходив на його лекції.
Я розчарувався, відчув огиду і почав шукати знання поза університетом. [ 34: 371 – 372 ]
Лекції на університеті мене зовсім не зайняли і не дали мені нічогісінько – ані методи, ані здобутків. Я слухав класичної філології у пок [ ійного ] Венцловського й зівав, слухав руської граматики й літератури у д-ра Огоновського. [ 49: 245 ]
153