Частина перша. Франко та його часи
мали покинути університет. Розпорядження 1871 р. привело до масового ексодусу німецьких професорів й означало викреслення Львівського університету з числа німецьких університетів. Його роль мав перебрати Чернівецький університет, створений у 1875 р. з метою нести « німецьке світло на Схід » 16. У зв’ язку з цим депутат австрійського парламенту і професор Віденського університету Едуард Суес запропонував Львівський університет закрити, бо він занепадає і взагалі зайвий – адже Галичина має ще один універститет у Кракові. Інший віденець Арман Дурмрайхер у своїй книжці про австрійські університети взагалі відмовлявся обговорювати стан справ у Кракові та Львові, бо після впровадження польської мови наука, вважав він, покинула стіни обидвох університетів і для освічених німців вони стали закладами настільки ж чужими, що й університети французькі й англійські 17.
В обороні польської науки та Львівського університету став місцевий професор Ксаверій Ліске( 1838 – 1891), один з основоположників модерної польської історичної науки. У 1876 р. у відповідь на закиди Едуарда Суеса він написав брошуру « Про позірний занепад Львівського університету ». Як головний арґумент він наводив статистику зростання кількости як наукових видань, так і студентів у Львівському університеті після впровадження там польської мови. Його арґументація не була позбавлена національної мегаломанії: мовляв, у світі немає жодного іншого народу, який написав би наукових праць у чужих мовах більше від поляків. Проте в одному він мав рацію: дегерманізація назагал не знизила, а підвищила рівень викладання. До цього німецькі професори поділялися на дві групи: одні, маючи науковий рівень нижчий від посереднього, трактували посаду у Львівському університеті як синекуру, інші, талановитіші й амбітніші, мріяли якнайшвидше досягнути наукових успіхів, щоб дістати запрошення від центральних німецьких університетів 18.
Полонізація Львівського університету відбулася коштом зменшення не так німецької, як руської присутности. До запровадження автономії тут було аж три університетські катедри з руською мовою викладання: руської мови і літератури( з 1849 р.) та дві катедри права( з 1862 р.). Напередодні реформи русини були найчисельнішою етнічною групою в університеті і становили майже половину всього студентства( 45,6 % у 1857 р.). У 1883 р. вони становили заледве третину( 34,8 %) 19.
Як сприймав ці зміни Франко, безпосередніх свідчень не маємо. Він мав пропозиції виїхати на навчання до університетів у Відні й Чернівцях, де викладали німецькою мовою. Однак не зробив цього. Навряд чи тому, що
152