Розділ 7. Великий перелом
на лікування у Карлові Вари чи навчання до Женеви, вибиралися до музеїв та опери у Відні та Празі, тікали на Захід від урядових репресій та від антиєврейських погромів( 1881) чи, навпаки, переправляли зі Заходу на Схід нелеґальні політичні видання і нелеґальну зброю, Львів ставав обов’ язковим транзитним пунктом, нерідко – місцем коротшої чи довшої зупинки або навіть і постійного мешкання.
Роль Львова у східно- і центральноевропейському потоці товарів, людей та ідей в останній третині XIX століття зросла у зв’ язку з « п’ ємонтським покликанням » Галичини. Столиця найбільшого краю Австро-Угорської імперії стала водночас прихованою столицею для національно свідомих українців і поляків. Вони витворили тут мережу національних установ та видань, що не мали шансів на існування у Російській і Німецькій імперіях. Ще у перших десятиліттях XIX ст. роках Львів за кількістю друкованої польськомовної продукції посідав третє місце після Варшави та Вільна, а наприкінці століття зрівнявся за цим показником з усією Російською імперією 5. Щодо масштабів україномовного друкування, то до скасування обмежень проти українського друкованого слова в Російській імперії( 1905) Львів попросту не мав собі рівних 6. А загалом за числом періодичних видань різними мовами у перерахунку на одного мешканця Львів на початку 1880-х років переважав значно більшу від нього Москву. Якби Галичина опинилася тоді у складі Російської імперії( а наприкінці 1870-х рр. загроза австрійсько-російської війни й окупації Галичини була досить реальна!), то Львів випередили б у цьому тільки Петербурґ і Варшава 7.
Лінія розвитку тогочасного Львова відбігала від інших великих міст як Австро-Угорської, так і Російської імперії. Його ріст не набрав аж таких разючих масштабів, як у випадках Варшави, Києва, Одеси чи Катеринослава 8. Зміни, що відбувалися тут, мали радше якісний, аніж кількісний вимір – за рахунок поглиблення і тих переваг, які давав його мешканцям столичний статус Львова. За австрійського панування Львів не став ані великим промисловим, ані торговельним центром, будучи насамперед адміністративним і культурним осередком. У 1880 р. у Львові проживало 1,8 % всього населення краю, але 13 % чиновників і 18 % представників вільних професій – порівняно з 7 % зайнятих у промисловості й 3,5 % усіх робітників 9. Більшість мешканців навколишніх міст і сіл, що приходили до Львова, за браком фабрик і заводів наймалися на роботу у ремісничі майстерні чи домашню прислугу, на будівництво чи в залізничне депо. Робітнича міґрація була нечисельна й не перевантажувала міські інфраструктури, як це було характерно для великих промислових центрів на кшталт Варшави, Лодзя,
149