Розділ 6. Чи мали селяни батьківщину?
( всередині самої сім’ ї проводиться різниця між своїми / законнонародженими дітьми та пасинками / байстрюками). Де лягала розмежувальна лінія між « нами » й « чужими », залежало від конкретних обставин. Інколи вона могла розділити мешканців двох сусідніх сіл, двох закутків одного села чи навіть двох сусідів. У випадку селян найчастіше критерієм виступала фізична праця та пов’ язані з нею атрибути. Для галицького селянина « паном » був кожен одягнутий по-міському, « шляхтянкою » – кожна жінка в капелюсі 84. А могло статися й так, що русини з сільської околиці змикали лави, залучаючи до них навіть осіб з іншим соціяльним статусом, але спільної віри й етнічного походження( нація « хлопів і попів »). Такий спосіб ідентифікації міг активізуватися за кризових умов, коли мешканцям села йшлося про визначення свого ставлення до держави або можновладців. Показовим тут є приклад революції 1848 р., коли селяни масово підписували петицію про поділ Галичини на Східну(« руську ») та Західну(« польську ») частини, записувалися у руську народну ґвардію або складали гроші на « жертовник отечества » 85( як це було, нагадаймо, з Франковим батьком). В окремих випадках селяни могли підтримувати ідею утворення окремої « Руської Губернії » і власного « руського уряду », але відмовляли підпису, боячися, « щоб Панщина не вернулася, або щоб то зрада не могла бути » 86. Континуум « свій / чужий » не кінчався панами, ляхами і євреями як утіленням зла. За крайньою точкою « чужости » починалася знову зона « свійськости » з миропомазаним монархом. Його роль полягала в утримуванні балансу між « добрими селянами » та « поганими панами » – бо інакше « безбожні й гулящі » пани запровадили б назад панщину. У кожному разі, як відзначав Францішек Буяк на підставі власних спостережень, сільські мешканці у 1880-х роках перебували на тій стадії, коли ще потребували персоніфікації для поняття « Батьківщина » – і образ « доброго монарха » добре служив цій меті 87.
Огляд галицько-руського фольклору дозволяє зробити два висновки. Обидва є дуже попередніми, однак вони дозволяють внести корективи до теорії про « приватну » та « ідеологічну » батьківщини. Першим є ствердження факту, що перед тим, заки селяни почали рухатися у нову національну батьківщину, їхня ідентичність не була тільки локальною. Вони мали відчуття приналежности до більшої спільноти, аніж їхнє село. До цього їх змушували щоденні обставини їхнього життя: потреба час до часу покидати рідні домівки, а також перебування у світі, сповненому релігійними віруваннями та символами. Цими концепціями була « руська земля »( Русь) й Україна. Обидві не мали національного
143