Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 141
Розділ 6. Чи мали селяни батьківщину?
нього випливає, що поляки – прокляті, диявольські, нікчемні, дурні, злі,
ненависні. Гірший від них образ мали хіба що галицькі євреї («жиди») 69 . Але
поляків звинувачували якраз у тому, що вони спровадили євреїв у Галичину
(«Як поганий лях спровадив жида, то жиди стали панами, а ми пішли з
торбами», – таке прислів’я записав Франко у Дрогобичі) 70 . Деякі прислів’я
прямо закликали грабувати, бити й навіть убивати поляків – нерідко вкупі
з євреями («Всіх Ляхів бий києм», «Тікай ляше, що на тобі, то наше», «Ляха
бий і ще іншому подавай, бо він тільки печений добрий», «Кукіль з пшениці
вибирати, жидів і ляхів різати» тощо). Аналізуючи цю групу прислів’їв,
дослідник русько-українського фольклору XIX ст. доходить висновку,
що «ідеологічна підстава до вбивства у XX ст. [маються на увазі польсько-
українські етнічні чистки 1919 і 1943 рр. у Галичині і Волині. – Я.Г.] була
готова ще перед появою модерного, войовничого націоналізму» 71 .
Етнічні стереотипи завжди амбівалентні. Серед прислів’їв є й такі,
щоправда, невелика група, в яких поляків представлено нейтрально, навіть
позитивно, і які не відкидають можливости міжетнічної солідарности:
«Наша і ляша – не людська [доля]», «Від Київа до Кракова всюди біда
однакова», «І в Кракові злидні однакові» (коментар Франка: «І там людям
не гаразд»), «Піди до Кракова, всюди біда однакова» (коментар Франка:
«Одно лихо всюди»), «Ляхів гудьмо, але з Ляхами будьмо» 72 . Чого, однак,
немає у руському фольклорі, то це ідеї польського короля як свого,
«руського» монарха. Причина тут, імовірно, не так у самому королі, як
в образі Польщі як анархічної держави, що нею правлять пани: «Нема
кріля в Польщі», «Ляшки ся бунтують, бо короля в Польщі не чують».
Річ Посполита є символом безладу: «Ого, зразу видно, що ту нема крільи
в Польши!», «Якої Польши ви мені тут наробили» (коментар Франка:
«Якого неладу, клопоту») 73 . Поляк є синонімом бунтівника (у конкретному
випадку – бунтівника проти Росії: «Який я поляк? З москалями не бив
ся!») 74 .
У фольклорі, зібраному Франком, є тільки один приклад позитивного
наставлення до Речі Посполитої – і, що характерно, неґативного ставлення
до Габсбурґів. У Ясениці Сільній він почув приказку: «Як Польща знову
настане, тогди Марія Тереза з пекла вийде». Імплікація тут очевидна: Марія
Терезія допустилася великого гріха, коли згодилася взяти участь у поділах
Польщі. Приказку записано не від селян – вона відображала вірування
місцевої руської загонової шляхти 75 . Можна думати, що якби Франко
перейняв цю шляхетську традицію, то його особиста інтеґрація у велику
польську Батьківщину не склала б особливих труднощів. Проте навряд чи
141