Частина перша. Франко та його часи
соціяльний, а не національний вимір: подібні чутки поширювалися і серед чеських та болгарських селян. Але етнічне( антипольське й антиєврейське) забарвлення годі заперечити. До того ж селяни, які кликали самі себе русинами, називали санкт-петербурзького монарха « руським царем », не роблячи різниці між « російським » і « руським » 64. Особливо їм було до вподоби, що « він має тверду віру і заховує ся твердо »( тобто суворо дотримується всіх церковних постів) 65.
Цей останній спосіб самоідентифікації вимагає особливого пояснення. Він ґрунтувався на одній із підставових рис традиційного світогляду східноевропейських селян. Як уже говорилося, селяни не ототожнювали « Святу Русь » ані з Російською імперією як державою, ані з російською знаттю. Вони вилучали « панів »( під якими розуміли освічені класи взагалі) зі « Святої Русі », бо ті, в їхньому розумінні, були уособленням диявола та силами зла, покликаними жити за рахунок визиску селянської праці. Оберегти селян від цих диявольських сил міг тільки монарх як помазанець Божий на землі. У селянському протиставленні « ми » – « інші » монарх був на « нашому » боці 66. Від інших східнослов’ янських селян галицькі відрізнялися тим, що суміщали лояльність одразу до двох монархів: Франца Йосифа, культ якого був надзвичайно популярний у Галичині, та « Білого царя » зі Сходу. Тому у свідомості мешканців галицького села не лише Романови, але й Габсбурґи теж були « русинами » 67. Можна припустити, що селяни стали би перед тяжким вибором, якби дійшло до австрійсько-російської війни, загрозу якої не раз прогнозували у 1860 – 1880-х роках і якою журилися мешканці галицького села(« чи не піде австріяк на москаля ») 68. У контексті нашої розмови важливим є інше: можливість ототожнення « руськости » з « російськістю » в Галичині існувала так довго, як у Росії існував монархічний лад. Після його краху в 1917 р. такий спосіб ідентифікації втратив рацію існування – що не можна сказати про образ « України », яка мала конотацію вільної землі, свобідної від усякого гніту.
Огляд руського фольклору переконує, що найтяжче сільським жителям було б сумістити образ « Русі » з великою польською батьківщиною, як цього прагнули декілька поколінь польських політиків і польських революціонерів у Галичині. Формально у цьому суміщенні не було нічого антиісторичного: Руське воєводство декілька століть було частиною Речі Посполитої. На перешкоді стояло, однак, одразу декілька чинників: соціяльний( Польща уособлювалася панами та панщиною), релігійний( поляки були католики) та етнічний. Що стосується останнього, фольклорний матеріял, у якому поляки( ляхи) були представлені у неґативному світлі, дуже великий. Із
140