Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Página 139

Розділ 6. Чи мали селяни батьківщину? сам Франко піддавав сумніву згадку про Київ у такій далекій місцевості, «де народ у теперішню пору ледве чи й знає щось про існування Києва» 56 . Пізніша знахідка у цілком іншій галицькій місцевості леґенди про «Київську лавру» («там в Росиї є вилики таке місто Київ і там є найвища на цілий світ церква і називає-ці Лавра» 57 ) переконала Франка у безпідставності його сумнівів. Що важливо – і мшанецька коляда, і пізніша леґенда показували певний спільний троп: уявлення про Київ як місто особливої Божої ласки [42: 259, 261], тобто як центр «святої Русі». Найсхіднішим населеним пунктом у ментальній географії народної культури в Галичині була Москва – щоправда, не саме місто, а утворений від його назви епітет («московський») як синонім російської держави. Цей образ мав виразно неґативну конотацію («московське пожалуванє» як синонім «тяжкої кари», «пеня московська» – «всякої напасті») 58 . Руський фольклор Галичини, як й українська народна творчість у Російській імперії, містила багато антиросійських стереотипів, сфокусованих навколо фігури «москаля», що в одних випадках відчитується як солдат, в інших – як росіянин 59 , а в окремих – навіть як люди іншої віри («ті Москалі, що нині є, то вони походять з татарів»; а цар московський лише тоді навернувся на християнство, коли йому показався у небі хрест і під цим знаком його військо стало перемагати всіх ворогів) 60 . Серед зібраних Франком приказок є одна, яка виразно виказує неґативне ставлення до тих освічених русинів, які вважають себе росіянами («Кацап кацапом, пасе свині загалом, лупит шкіру пазу