Частина перша. Франко та його часи
Існує гіпотеза про « руськість » східнохристиянських селян як релікт середньовічної високої культури, яка була сумішшю візантійської спадщини з єретичними християнськими рухами й поширювалася між селянами усно, через тексти, що їх співали народні співці( каліки і старці у білорусів і росіян та лірники й кобзарі в Україні) 50. Ітинерарій цих співців охоплював увесь східнохристиянський світ: перетинаючи державні кордони, у XIX ст. вони легко могли переходити з українських губерній Російської імперії в Галичину й Буковину і повертатися додому 51.
У випадку Галичини існували ще й додаткові причини, що зумовлювали живучість руської ідентичности. Як і Закарпаття( Угорська Русь), вона безпосередньо контактувала із західнохристиянським світом, а тому тут інтенсивність релігійної самоідентифікації( число випадків, коли треба було заявляти про відмінність своєї конфесії) була вища. У Речі Посполитій цей край мав офіційну назву « Руське воєводство », аж поки ввійшов до складу Габсбурзької монархії. На карті Боплана( XVII ст.), одній із найраніших й найвідоміших карт Східної Европи), він є єдиною Руссю. Тому для галицьких русинів « Русь » могла бути водночас « малою » та « великою » батьківщинами.
Брак спеціяльних досліджень не дає змоги з’ ясувати, що частіше мали на увазі галицькі селяни під руською землею – свій край чи ширший східнохристиянський світ. Тут ми можемо лише робити принагідні припущення. Привертає увагу приказка « Від Києва до Кракова всюди біда однакова » – Франко коментує її у національному сенсі, вживаючи не властивих для селянських говірок модерних термінів: « Допікає однаково Українцям і Полякам » 52. Це дозволяло б думати, що « нашою » територією для галицьких русинів мав би бути великий простір, центром якого уявлявся Київ. Однак існують майже ідентичні за змістом приказки, де Київ заміщено Львовом 53; ще в одній приказці Київ згадано як велике місто: « Київ не відразу збудований » 54 – і характерно, що й це прислів’ я має інші версії, де Київ також замінено на Львів або на Краків 55, а форма вислову нагадує відомий латинський вислів « Roma die uno non aedificata est ».
Утім, у галицько-руському фольклорі можна надибати й згадки про Київ, де жодне інше місто його заступити не може. Це насамперед колядка, що її записав у селі Мшанці на Старосамбірщині о. Михайло Зубрицький. У ній ідеться про Київську Софію – святу церкву в « святім Кійові ». У 1885 р. Зубрицький передав запис цієї колядки Франкові, а той 1889 р. надрукував її в « Киевской старине ». Франкова публікація заохотила етнографів до жвавої дискусії про джерела й автентичність цього запису. Зрештою,
138