Розділ 6. Чи мали селяни батьківщину?
« Лядчиною »( Лящиною). Угорські русини називали Галичину переважно « Руссю », а свій край – « Угорщиною ». Але коли наставала потреба відрізнити себе від мадяра, вони називали його угром або угрином, а себе русинами або русняками, а католиків – папєжниками. Ще один зразок « вивихненої » географії: « мазури »( польські селяни із Західної Галичини) відрізняли себе від жителів Східної Галичини, але називали її « Польщею ». Сусідні українські землі Російської імперії( Центральну Україну) галицькі русини називали « Московщиною » 42. Всередині ж самого галицькоруського населення існували поділи між подолянами( жителями рівнини) та горянами, які своєю чергою ділилися на гуцулів, бойків і лемків і часто були об’ єктом насмішок серед жителів карпатського Підгір’ я(« дурний бойко », « дурний, як гуцул ») 43.
Руська земля
Не підлягає сумніву: у свідомості мешканців галицького села поряд із локальними ідентичностями існували й ширші. У колимийках, що їх зібрав Франко, помітна межа між « далекою країною », « чуженною стороною » 44, з одного боку, та « руською землею » 45, з іншого. Однак поняття « руськости » нелегко перекласти на мову географії чи націоналізму. « Взагалі, всякий чоловік греческого исповеденія в Галиччине именує себе“ Русином”, а своє отечество Русью », – твердив Яків Головацький у 1847 р. 46 Важливим у цьому твердженні для нас є наголос на релігійному характері « руськости ». « Русь » символізувала сакральну спільноту, тому у народній культурі вона часто виступала з епітетом « свята ». Міхаіл Чернявський у класичному дослідженні традиційних мітів показав, що « Свята Русь » ніколи не поширювалася на конкретну територію – це було трансцендентальна, неісторична Русь, ототожнювана зі східним( православним) християнством, але не з конкретним правителем чи державою. Воно було чужим озахідненому російському дворянству, й ані Московське князівство, ані Російська імперія не вживали його як самоназву. Образ « святої Русі » був поширений серед селянства, і воно монополізувало цей образ як самоназву( що, серед іншого, відобразилося у формулі « руський = православний = селянин ») 47.
Жодна територія не могла претендувати на уособлення святої Русі. Не мав цей образ і виразного етнічного забарвлення. На нього натрапляємо в епосі українських козаків 48, бачимо його у самоозначенні українських і білоруських селян, серед яких ідентифікація « русини, руські люди, руські » була поширена аж до Другої світової війни 49, поки її не витіснили модерні українська, російська, білоруська та « совєтська » ідентичності.
137