Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 132
Частина перша. Франко та його часи
(«окраїни», а не «країни») – зокрема можна надибати термін «Україна
галицька» на позначення південно-східної частини середньовічного Га
лицького князівства (т.зв. Пониззя) 10 . Як уже сказано, образ України як
«великої батьківщини постав у політичній культурі автономної козацької
держави у XVIII ст. 11 А фольклорні збірки фіксують існування цього
терміна у народній культурі XIX ст. 12 , і, що важливо – на територіях,
не охоплених козацькою державою, в т.ч. в австрійській Галичині. У пе
редмові до петербурзького видання (1836) українських народних пісень
малоросійський патріот Платон Лукашевич стверджував: щоб збирати
пісні про Україну, треба їхати в Галичину. Українські пісні майже зникли з
Малоросії, на землях колишньої козацької держави. Там їх витіснили пісні
солдатів і візників (ямщиків). Натомість Галичина, хоч і відірвана від своєї
батьківщини вже декілька століть, зберігає вірність «обітованій землі»:
Хто би повірив, що галицький пастух знає значно більше дум про героїв
України та її історію, аніж посілий малоросійський козак. Він гордиться
подвигами малоросіян, як своїми власними. Він радіє їх щастям й успіхами
і тужить у прекрасних своїх піснях «про пригоду Козацьку» 13 .
Лукашевич міг перебільшувати щодо пам’яті про козаків й Україну у
Галичині. Але факт присутности цих образів у галицько-руському фольклорі
не підлягає сумніву. Це підтверджують, зокрема, пісні та коломийки, що
їх записав Франко в Нагуєвичах. У них «Україна» асоціюється з далекою
землею, свободою, яку захищають козаки від ворогів (турків, татарів, ляхів),
куди вибираються місцеві парубки і звідки доносяться вістки про них до
їхніх коханих сільських дівчат 14 . Але проблема в тому, що фольклорні
матеріяли не дають змоги провести ні просторової ідентифікації терміна
Україна, ні етнічної приналежности її мешканців. Літературознавець
Юрій Луцький проаналізував близько 1000 народних пісень, де згадувано
Україну. В абсолютній більшості з них Україна фігурує не як історичне,
географічне чи етнічне поняття, а радше як позаісторична сакральна і
мітична концепція 15 . Єдиною ідентифікаційною деталлю є річка Дунай.
У народних піснях він часто віддаляє Україну від решти території. Щоби
потрапити в Україну, треба перейти/переплисти Дунай. Якщо взяти до
уваги ареал поширення цих пісень (австрійська Галичина й українські
губернії Російської імперії) і його розташування щодо Дунаю (на північ і
схід від цієї річки), то усвідомлюємо очевидний парадокс: пісенна Україна
мала би розміщуватися не на козацькому Запоріжжі, а в Панонській долині
або на Балканах. Розв’язка цього парадокса проста, якщо взяти до уваги,
132