Розділ 6. Чи мали селяни батьківщину?
Серед етнографічних матеріялів є запозичення і з латинської книжної традиції, що була підложжям католицької культури. Скажімо, приказка « Пізнати дурного по сміху його » відповідає латинській « Per risum multum poteris cognescere tultum », « Єдина ластівка не робить весни » є дослівним перекладом « Una hirundo non facit ver », а « Вода камінь точить » звучить подібно до « Gutta cavat lapidem non vi, sed saepa cadendo ». Можна, звичайно, припустити, що русько-латинські паралелі відображають не запозичення з античних та неолатинських джерел, а показують спільні індоевропейські коріння. Однак в окремих випадках латинські впливи є незаперечними. Таким випадком є зафіксована Франком у селі Дулібах Стрийського повіту непристойна травестія відомого Цицеронового вислову « Quosque tandem abutere Catalina patientia nostra?» – « Доки Ти будеш, Катерино, ходити у нашу кукурузу ср...?» 7. Іншим прикладом є галицька приказка: « Воно би такого казусу наробило, що й не приповісти ». Франко коментував її: « З латинського казус, спеціяльно в юридичнім значіню » 8.
Наявність у приказках понять « книжного походження » показує одне зі слабких місць застосування теорії двох « батьківщин » до конкретних випадків. Теорію побудовано на протиставленні « низької » та « високої » культури як двох ідеальних типів – стані, який існує хіба що в місцях максимально віддалених від центрів високої культури, десь у Поліссі чи в окремих місцевостях на Балканах. У більшості ж випадків обидві культури співжили, часом творячи симбіоз. Т. зв. « народна культура » не є винятково спонтанним витвором сільських жителів( чи, в ширшому контексті, малоосвіченого чи зовсім неосвіченого населення). Фольклор часто-густо поставав у результаті « низової фільтрації »(« downward filtration ») високої культури до нижчих суспільних верств – а цей процес, своєю чергою, зрівноважувався « фільтрацією вгору »( upward filtration) низької культури. Разом узяті, обидва ці процеси могли вже у становому(« феодальному », « традиційному ») суспільстві витворювати певну спільноту, універсум національної культури, спільну батьківщину 9.
« Могли » в останньому реченні означає можливість, яка не конче мусила зреалізуватися. Щоб побачити межу між можливістю і реальністю, варто приглянутися, що ставалося з географічними поняттями при переході зі сфери « високої » до сфери « низької » культур. По приклад звернімося до терміна, що є центральним для українського націотворення – « Україна » як символ ідеологічної батьківщини. Як географічне поняття « Україна » спорадично зустрічається у літописній традиції починаючи від 1187 р. Виразною є тенденція вживати його радше у сенсі малої батьківщини
131