Вступ. Мікроісторія макролюдини
суспільство трансформувалося у письменне і змодернізоване. Різниця між цими двома суспільствами, як твердив один із найбільших теоретиків досліджування націоналізму Ернест Ґелнер, є абсолютно центральною для розуміння сучасного світу 2. На Ґелнерову думку, поява націоналізму і модерних націй тісно пов’ язані з індустріяльним світом – або, як не без іронії переказав суть його теорії Бенедикт Андерсон, « індустріялізм був машиною, що потребувала мастила націоналізму, щоби функціонувати » 3.
Історія австрійської Галичини часів Франка водночас підтверджує і підважує тезу про зв’ язок націоналізму з модерністю. Підтверджує, бо до середини XIX ст. – моменту народження Франка і початку масштабних модернізаційних змін – кількість людей, які думали про себе як про українців, обраховувалися кількома сотнями, якщо не десятками людей. На час його смерти число їх зросло настільки, що прийнято було вже говорити про « українське завоювання Галичини ». Проте успіх українського націотворення підважує Ґелнерову формулу, бо в цьому реґіоні, слабо зачепленому індустріялізацією, його, за означенням, або не мало би бути, або він мав бути дуже слабким. Однак він був, і був досить сильним 4. Оскільки Франкова біографія припадає на час цих змін, вивчення його біографії дозволяє сягнути до самого осердя суперечок про обставини появи та розвитку модерних націй.
Оповідь доведено рівно до половини Франкового життя. Таке обмеження вмотивоване кількома міркуваннями. Перше є радше технічним: мікроісторія є досить копітким жанром дослідження, що забирає багато часу і сторінок. Написання цілої біографії Франка у цьому жанрі відклало би публікацію цієї книжки ще на декілька років, а саму книжку перетворило би на « ґросбух », що відстрашував би своїм виглядом читачів. Ані той, ані той варіянт не видавався авторові привабливим, і щоб уникнути обидвох, довелося накласти певні обмеження.
Друга причина має науковий характер. Однією з найбільших спокус в історіописанні є телеологія, тобто зведення різних варіянтів розвитку подій у минулому до того єдиного, що вже зреалізувався. У цьому випадку це означало би писання біографії Франка винятково як національного провідника, що мав намір перетворити селянське суспільство на українську модерну націю. Він справді був таким в останні десятиліття свого життя, але щонайменше до кінця другого десятка не мав наміру писати « для селян і про селян » і не був певним щодо свого українства. Та й навіть після того, як пережив національне навернення, дотримувався принципу « не проклинати та не опльовувати ніяких інших“ ізмів”» ради націоналізму
13