Частина перша. Франко та його часи
календар, кириличний алфавіт з історичним « етимологічним » правописом. Називатися російською іредентою заслуговувала хіба що невелика( і то дуже пізня, від кінця XIX ст.) група т. зв. новокурсників, що справді робила виразний вибір на користь сучасної російської культури та Російської імперії 61.
Можливість зреалізувати цю формулу залежала від позиції російського уряду та російської публіки. Однак особливого зацікавлення Галичиною вони довго не виявляли. Видаючи у Москві у 1845 р. огляд галицько-руської історії, Осип Бодянський скаржився на « бедность сведений о братьях наших, таких же, во всех отношениях, Русских, как и мы, но непростительно забытых нами и нашими историками, географами, и т. п.» 62. До 1848 р. про існування в Галичині слов’ янського народу знали тільки вчені-славісти. Російські офіцери, які 1849 р. проходили зі своїми полками через Галичину на придушення угорської революції, мали уявлення про неї як про « німецький край ». Вони дивувалися, почувши, що тут живе слов’ янський народ, який розмовляє мовою, схожою на їхню 63. Але до початку Першої світової війни, коли через сім десятків років російські війська вступили в Галичину вдруге, ситуація змінилася не набагато. У передмові до виданої в 1915 р. книжки, призначеної познайомити російське суспільство з новозавойованим краєм, російський автор Н. Ястрєбов скаржився, що « Росія внутрішня » менше підготовлена до великої мети « збирання руських земель », аніж « Росія військова ». Через погано зорганізовану шкільну освіту російське суспільство дуже мало знало про інші слов’ янські народи – не лише про поляків, але про « веками оторванные от русского народного тела его части »( тобто про галицьких русино-українців) 64. Це стосувалося однаково й пересічних росіян, й освічених високопосадовців та багатьох інтеліґентів: про Німеччину, Францію, Італію, Іспанію, Англію та Швецію вони знали набагато більше, аніж про сусідніх слов’ ян 65.
Панславістські настрої натомість були досить сильними серед слов’ янських народів Австро-Угорської імперії. Нотки панславізму були помітні в Руської трійці, не були вони чужі галицьким русофілам, а також певній, хоч і досить змарґіналізованій, групі польських патріотів. Візія всеслов’ янської батьківщини оживилася на межі 1860 – 1870-х років, під час об’ єднання німецьких земель навколо Прусії та утворення Німецької імперії, перед страхом неминучого, як здавалося, німецького Drang nach Osten. Львівський журнал « Słowianin »( 1869) формулював цю ідею у формі парафрази вірша Арндта:
122