Частина перша. Франко та його часи
« Від берегів тихого Дона до кремнистих берегів швидкоплинного Дністра, – писав він у 1846 р., – один ґрунт землі, одна мова, один побут, одна фізіономія народу; навіть пісні одні і ті самі. Як одної матері діти...» 51.
Шевченкові не заважало те, що руський люд Галичини складали « уніяти »( греко-католики) – оті зрадники православ’ я, проти яких у XVII ст. боролися його герої, українські козаки. Для нього Україна була абсолютною цінністю – вищою аніж віра чи, навіть, любов до Бога:
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю!
Під впливом Шевченка нове покоління руських патріотів у 1860-х роках проголосило повернення до ідеалів Руської трійці та революції 1848 р. Разом з українськими патріотами із Російської імперії їм вдалося перевести поетичний образ Шевченкової України на мову політичної прози та географії 53.
Попри позірні успіхи у витворенні образу України як великої батьківщини існували й великі проблеми в її утвердженні. Декотрі з них були технічного характеру – як-от нестача карт і підручників, що призводила до напівкомічних ситуацій, коли молода людина, начитавшись Шевченка й Устияновича, вишукувала свою « велику соборну Батьківщину » у німецьких географічних атласах, користуючись німецькою термінологією:
У книзі « Erdkunde » знаходжу опис ріки Dniepr і Grassteppe; ростуть там Distelgewachse, мають dornige Bluetenkoepfle, цвіт цих колючих осотів зветься Steppenlicht( світло степу). Восени вихор несе зсохле квіття степами, люди бояться його, називають Steppenhexe( степова відьма) 54.
Втім, гірше було, коли така людина, вирісши і ставши поетом, плуталася з географією « святої отчини » у тисячних накладах своїх творів. У поемі Дениса Зубрицького « Конюший »( 1852), якій пророкували велике майбутнє, її головний герой-галичанин, тікаючи від своїх ворогів на козацьку Україну, замість їхати на схід, рушає на північний захід! Мав рацію Михайло Драгоманов, один із найпринциповіших критиків галицького інтелектуального життя, коли твердив, що Rutheni sunt genus gentium, quod de patria sua minime sapit [ Русини є національністю, що найменше знає про свою батьківщину ] 55.
120