Розділ 5. Між малою і великою батьківщинами
можливість національної емансипації « селянських народів », а ті з них, що ставилися серйозно, мали труднощі зі зрозумінням причин і характеру цих рухів. Вони вважали їх соціяльними, а не національними. Син Адама Міцкевіча Владислав критикував руських патріотів(« русоманів ») як « молодих людей <...> без майна, зі звихненим розумом і недоуків », а їхні твори – як Шевченкові « Кобзар » і « Гайдамаки », петербурзький журнал « Основа » та львівську газету « Слово » вважав важкою артилерією, що містить усі « помисли деконструктивного комунізму » і націленою на польських панів 35. Дехто бачив у цих рухах союзника у боротьбі проти германізації та русифікації. І зовсім невелика група зважилася перейти на бік цих рухів, ставши – як Володимир Антонович та Вячеслав Липинський – їхніми лідерами та ідеологами 36.
З огляду на розмір території та чисельність населення Русі, « руське питання » могло стати ключовим у визначенні майбутніх кордонів польської батьківщини. А що від 1860-х років центр « руського питання » перемістився до Галичини, то вирішальні дискусії велися саме тут. Серед польських політиків та інтелектуалів Галичини у ставленні до « руського питання » накреслилися дві лінії: заперечення самого існування русинів як окремої нації(« Немає Русі, а є тільки Польща і Росія ») або ж укладення польськоруського союзу(« Немає Польщі без Русі, як немає Русі без Польщі »). Ідеологічною леґітимацією у другому випадку мав послужити міт Речі Посполитої як союзу Польщі, Литви і Русі. Перетворення Речі Посполитої з історичного союзу двох( Польщі і Литви) у союз трьох( із додатком Русі) були однією з найбільших мутацій, якої зазнала концепція польської батьківщини у XIX ст. Виразниками ідеї польсько-руського союзу у самій Галичині була група gente Rutheni, nationi Poloni – освічених русинів із походження, поляків за національністю. Вони покликалися на авторитет Станіслава Ожеховського, « il primo literato » Речі Посполитої XVI ст. Він нібито видумав цю формулу, в якій natio перевищує gens, а gens мирно уживається з natio 37.
Провідною фігурою серед gente Rutheni, nationi Poloni був Платон Костецький( 1832 – 1908). Син греко-католицького священика з Самбірщини, він закінчив Самбірську гімназію, але не закінчив Львівського університету через антислов’ янську поставу одного з німецьких професорів. Подавшись у журналістику, він працював і в руських, і в польських виданнях, і став героєм одного з перших судових процесів у Львові, порушених проти журналістів. Засуджений у 1861 р. на два місяці ув’ язнення за вимоги впровадити польську мову у Львівському університеті, Костецький зладив у тюрмі збірку поезій. Найвідомішим серед них була « Наша молитва »:
115