Розділ 5. Між малою і великою батьківщинами
польської батьківщини у старих історичних кордонах з перед 1772 р. Пам’ ять про Річ Посполиту була ще дуже свіжою, а її носії, польська знать і польське міщанство, були в Галичині єдиними верствами, що могли за своєю чисельністю й освіченістю рівнятися з австрійськими бюрократами. До останньої третини XIX ст. місцеве публічне життя було позначене антагонізмом між німецькою та польською культурою. У Львові опорними центрами протистояння були, відповідно, місцевий німецький університет, з одного боку, та заснована у 1817 р. Бібліотека Осолінських у Львові, осередок польської патріотичної діяльности, з другого. Більшість освіченої публіки поділялася на два антагоністичні табори, названі, за іменами найславетніших поетів двох націй, « партію Шилера » та « партію Міцкевіча » 28.
В уяві самого ж Міцкевіча і більшости польських патріотів Галичина займала другорядне місце 29. Серце польської батьківщини для нього, як і для більшости польських патріотів, билося на « кресах » – білоруськолитовсько-українському пограниччі колишньої Речі Посполитої, анексованому Російською імперією. Це пограниччя було тереном двох найбільших польських повстань, 1830 – 1831 та 1863 – 1864 рр. Міцкевічеві разом із польськими поетами т. зв. « української школи » належала велика заслуга у витворенні міту кресів як краю суспільної гармонії, де польські поміщики браталися з руськими( тут: білоруськими й українськими) селянами, євреї співали польських патріотичних пісень, а українські козаки пророкували відродження Речі Посполитої 30.
Ситуація змінилася в останній третині XIX ст., з появою концепції « польського П’ ємонту ». Відтоді Галичина переноситься у самий центр уявлюваної польської батьківщини. Краків – столиця Малопольщі, давньої польської держави – в уяві багатьох поляків стояв вище за « зрусифіковану » Варшаву як символ живучости польських державних традицій. У польській літературі й публіцистиці назва « Малопольщі » поступово закріпилася за всією Галичиною, включно зі східною, руською частиною 31.
Польські патріоти були свідомі сильних реґіональних та мовно-етнічних відмінностей між різними землями їхньої Батьківщини: « Корони », Литви, Великопольщі, Русі, Поділля, Волині, України, польських Інфлантів. Вважалося, однак, що всі ці різниці мають другорядне значення. Головна, « цивілізаційно-культурна » лінія відмінности проходила, на їхню думку, між польськими та німецькими землями на заході та польськими та російськими землями на сході. Стосунок Польщі до Росії був ніби дзеркальним відбитком стосунку Німеччини до Польщі, бо формулювався у категоріях
113