Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 112

Частина перша. Франко та його часи мав відчувати кожен мешканець, та – не останньою чергою – в елеґантності місцевих кав’ярень, які з цього погляду не поступалися кав’ярням Дрездена та інших німецьких міст 20 . Метою урядової політики було витворення в Галичині не галицьких німців, а цивілізованих галичан. Австрійську Галичину як цивілізаційний проєкт було задумано як лінґвістично й етнічно неоднорідну 21 . Вона мала відтворювати мультинаціональний характер самої імперії, розмаїття природи та культури якої мали підкреслювати єдність країни – так само, як історія кожної етнічної групи вливалася у широке річище «загальної історії старої батьківщини», тобто Габсбурзької монархії 22 . Але за часів існування її самої експеримент Габсбурґів щодо витворення галицької ідентичности помітних результатів не досяг 23 . Література з тих часів містить згадки про існування в Галичині групи інтеліґентів, що вважали себе найперше «галичанами», а не поляками, русинами чи євреями. Варто, однак, відзначити малочисельність цих згадок порівняно з кількістю текстів, що виразно й активно обговорюють польську, русинську, українську, російську, єврейську і німецьку ідентичності. По-друге, у текстах 1850– 1880-х «галичани» фігурують як «перехідні» та «зникомі» типи. Принаймні, їх не жаліли і їх висміювали у сатиричних віршах, протиставляючи їм справжніх патріотів 24 . Під кінець панування Габсбурґів галицьке населення демонструвало широкий спектр лояльностей – від національної байдужости до про­ грамового космополітизму, від задекларованого австро-угорського патріо­ тизму до національного шовінізму. Існує гіпотеза, що у цьому спектрі «га­ личанство» могло набирати форми свідомого протиставлення до всіх цих конфліктних між собою лояльностей 25  – сказати б, an identity by default. Та навіть коли припустити слушність такої гіпотези, треба визнати, що в довшій перспективі «галичанство» не мало шансів вижити. У модерному світі, де, як писав Ернест Ґелнер, кожна людина «повинна мати національність, так само як вона має ніс і два вуха» 26 , безнаціональний «галичанин» був такою собі «людиною без властивостей» (Роберт Музиль), а тому виглядав дивно, як допотопний релікт. «I to wszystko niby moje...» У кожному разі, серед місцевих освічених класів раз по разу лунали голоси обурення проти спроб Габсбурґів «вивести породу неісторичних галичан» 27 . Головною суперницею галицької батьківщини була концепція 112