Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 112
Частина перша. Франко та його часи
мав відчувати кожен мешканець, та – не останньою чергою – в елеґантності
місцевих кав’ярень, які з цього погляду не поступалися кав’ярням Дрездена
та інших німецьких міст 20 .
Метою урядової політики було витворення в Галичині не галицьких
німців, а цивілізованих галичан. Австрійську Галичину як цивілізаційний
проєкт було задумано як лінґвістично й етнічно неоднорідну 21 . Вона мала
відтворювати мультинаціональний характер самої імперії, розмаїття
природи та культури якої мали підкреслювати єдність країни – так само,
як історія кожної етнічної групи вливалася у широке річище «загальної
історії старої батьківщини», тобто Габсбурзької монархії 22 . Але за часів
існування її самої експеримент Габсбурґів щодо витворення галицької
ідентичности помітних результатів не досяг 23 . Література з тих часів
містить згадки про існування в Галичині групи інтеліґентів, що вважали
себе найперше «галичанами», а не поляками, русинами чи євреями. Варто,
однак, відзначити малочисельність цих згадок порівняно з кількістю текстів,
що виразно й активно обговорюють польську, русинську, українську,
російську, єврейську і німецьку ідентичності. По-друге, у текстах 1850–
1880-х «галичани» фігурують як «перехідні» та «зникомі» типи. Принаймні,
їх не жаліли і їх висміювали у сатиричних віршах, протиставляючи їм
справжніх патріотів 24 .
Під кінець панування Габсбурґів галицьке населення демонструвало
широкий спектр лояльностей – від національної байдужости до про
грамового космополітизму, від задекларованого австро-угорського патріо
тизму до національного шовінізму. Існує гіпотеза, що у цьому спектрі «га
личанство» могло набирати форми свідомого протиставлення до всіх цих
конфліктних між собою лояльностей 25 – сказати б, an identity by default. Та
навіть коли припустити слушність такої гіпотези, треба визнати, що в довшій
перспективі «галичанство» не мало шансів вижити. У модерному світі, де,
як писав Ернест Ґелнер, кожна людина «повинна мати національність, так
само як вона має ніс і два вуха» 26 , безнаціональний «галичанин» був такою
собі «людиною без властивостей» (Роберт Музиль), а тому виглядав дивно,
як допотопний релікт.
«I to wszystko niby moje...»
У кожному разі, серед місцевих освічених класів раз по разу лунали
голоси обурення проти спроб Габсбурґів «вивести породу неісторичних
галичан» 27 . Головною суперницею галицької батьківщини була концепція
112