Розділ 5. Між малою і великою батьківщинами
Арндт визначав територію німецького народу « від Північного моря до Карпат »; наступне покоління німецьких націоналістів посунули її границю аж на узбережжя Чорного моря, тоді як у народній культурі панувало « Raumgefühl »( відчуття простору) щодо Сходу як краю, що не має ані меж, ані кордонів. Німецькі націоналісти могли сперечатися про те, в який спосіб відбудеться об’ єднання всіх німецьких земель – навколо австрійських Габсбурґів( проєкт т. зв. Grossdeutschland, « Великої Німеччини ») чи пруських Гогенцолернів( Kleindeutschland, « Малої Німеччини »); однак ті й ті сходилися на тому, що життєвою потребою німецької нації є просування на схід( Drang nach Osten) 15.
За кожним із цих критеріїв Галичина формально вписувалася в означення німецької території. Однак, попри значні поступи германізації, за час австрійської влади ні в самій Галичині, ні поза нею не з’ явилося жодного поетичного тексту, який трактував би Галичину як частину « Німеччини » в Арндтовому розумінні 16. Галичина не вкладалася в образ німецької батьківщини ні за старим монархічним принципом( бо ніколи не була частиною Священної Римської імперії), ані за логікою модерної імперії: пропаґувати німецький націоналізм у державі, де ненімці( угорці, поляки, русини, румуни тощо) становили дві третини населення, для Відня було б рівнозначно самогубству. Перевага німців у Габсбурзькій монархії виводилася не з національних мотивів, а з їхньої історично-культурної ролі: вони були справжнім Staatsvolk( державним народом), що домінував у державних установах 17. У випадку земель колишньої Речі Посполитої додавався стійкий стереотип вищости німецької культури над « польським хазяйнуванням »( Polnische Wirtschaft), що асоціювалося з брудом, дикістю, безладом, анархією та – як твердив Арндт – із « прадавнім польським гріхом – забуванням про справи батьківщини » 18. Австрійські чиновники вбачали у новоприєднаній Галичині « Сарматію » – напівазіятський край, символ безладу й цивілізаційної відсталости. Щодо місцевих жителів – і найперше польської шляхти, на яку покладали головну відповідальність за цивілізаційну відсталість провінції – габсбурзькі бюрократи вважали своєю місією « перевиховати цих сарматських бестій у справжніх людських істот » 19. Залучення до німецької культури було лише одним, але далеко не головним інструментом цивілізаційного перевиховання. Відповідно, успіхи « германізації » на середину XIX ст. вимірювалися не мовною асиміляцією, а добре мощеними дорогами, що за своєю якістю перевищували старі польські та сучасні їм у сусідній Російській імперії. Німецький характер Львова полягав у чистоті вулиць, у почутті захищености і зверхности закону, що
111