Частина перша. Франко та його часи
тенденцію витіснення « малої » батьківщини « великою » у польській культурі XVI – XVIII ст. 8
Це тенденція поширилася на східне пограниччя Речі Посполитої, значна частина якого після козацького повстання Хмельницького( 1648 – 1657) опинилася у Московському царстві та пізнішій Російській імперії. Але якщо до повстання місцева руська еліта разом із козацьким проводом уважала своєю батьківщиною Річ Посполиту, то після нього з’ явилося нове, конкурентне поняття отчизни як новопосталої козацької держави Гетьманщини. Треба виразно підкреслити, що поняття батьківщини у тогочасній польській та українській традиції мало територіяльний, а не національний характер. Об’ єктом найвищої лояльности була територія, а не нація. Поняття національної приналежности людей, які населяли певну територію, могло дискутуватися – і насправді дискутувалося, – але істотного політичного значення не мало. До того ж територія могла означати хоч державу, хоч країну. Скажімо, українська козацька старшина вважала своєю батьківщиною як власну державу, так і територію, яка не ввійшла у цю державу, але яку вони прагнули контролювати(« Україна по обидва боки Дніпра », включно навіть із пізнішою Галичиною та « русько-малоруським містом Львовом »). Двоїстість поняття батьківщини перетворювала її на дуже зручний спосіб політичної леґітимації: як показує історія повстань польської шляхти проти короля Речі Посполитої чи козацького гетьмана Івана Мазепи проти російського імператора Пєтра I, любов до батьківщини могла виправдовувати як лояльність до чинного політичного режиму, так і бунт проти нього. Ця ж двоїстість пояснює, чому поняття « Польщі » та « України » жили далі, коли держави Річ Посполита та Гетьманщина перестали існувати.
У XVII – XVIII ст. виникла ще й третя концепція батьківщини, яка змагалася за лояльність у середовищі східнохристиянських книжників Києво-Могилянської академії – найбільшого( до відкритття в 1755 р. Московського університету) освітнього центру у східнохристиянському світі: концепція « Русі » / « руської землі » як етнічно-династичної єдности Києва та Москви 9.
Зрозуміло, що концепій батьківщини XVI – XVIII ст. і XIX ст. не були тотожні, навіть коли формально називалися так само. Найголовніша з- поміж змін, яких вони зазнали, полягала в тому, що поняття батьківщини дедалі частіше починають уживати як синонім « нації » 10. З іншого боку, саме поняття « нації » також пережило глибоку зміну. Вона пов’ язана з розповсюдженням « якобінської » моделі нації, базованої на ідеї однорідної
108