Розділ 5. Між малою і великою батьківщинами
загальної улюблениці відвідувачів-мужчин, що називали її « Киценькою ». Киценька згодилася стати коханкою Моримухи за умови, що він допоможе їй покинути остогидлий Львів та вибратись у великий світ. Щоб дістати гроші, Опанас продав господарство своїх померлих батьків. Коли він виїжджав з села, селяни обкидували його камінням та грудками і кричали « Юда! Юда! Батьківщину продав!».
Опанасове щастя не тривало довго. По чотирьох спільно проведених у Відні днях Киценька зникла разом із його грішми. Моримуха вернувся в Галичину і став учителем у далекому карпатському селі, сіючи « потроху зерно цивілізації в темнім закутку ». Там його знайшла смертельно хвора Киценька – вона приїхала до свого колишнього коханого помирати. Розповідь завершується моралізаторським висновком: скільки у Галичині таких, як Киценька, що змарнували свою молодість, красу і силу розуму без жодної користи для себе й для загалу. На цю трату сил і талантів, підсумовує оповідач, є один лік: треба мати « в своїй душі свою“ батьківщину”» [ 21: 423 ].
У оповіданні на прикладі Опанаса Моримухи показано процес, що його переживали мільйони Франкових сучасників: витіснення в ієрархії суспільних цінностей малої батьківщини батьківщиною великою. Малими батьківщинами були батьківське господарство і місцевість, у якій народився – те, що діставалося у спадок автоматично, без усвідомленого вибору, внаслідок самого народження. А під великою батьківщиною розумілася спільнота ідеологічного характеру – її не можна було успадкувати, її треба було самому вибрати, і безумовна лояльність до неї вважалася найвищою чеснотою 5.
Новою ця ідея не була, її виразно артикулювала ще антична традиція. « Dulce et decorum est / Pro patria mori »(« Солодко і почесно померти за батьківщину ») – писав у своїх « Одах » Горацій; « Patria mihi vita mea carior est »(« Батьківщина дорожча мені за моє життя ») проголошував Цицерон; Верґілій в « Енеїді » поміщав загиблих за батьківщину до раю разом із поетами, жерцями та пророками 6. Західнохристиянський світ продовжив традицію, надаючи поняттю батьківщини двох значень, вузького та широкого( подібно до німецьких Heimat і Vaterland). Від часів розвинутого середньовіччя( XII – XIII ст.) дедалі частіше вживаним ставало друге значення, як символ лояльности до політичної спільноти. Актуалізацію « ідеологічної батьківщини » можна побачити у часи Хрестових походів, Столітньої війни, італійського Відродження та Французької революції 7. Дослідження старопольських літературних текстів показує аналогічну
107