Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 100
Частина перша. Франко та його часи
Рошкевич, репетиторством яких він заробляв собі гроші на утримання
(хоча Франка через бідність навіть було звільнено від оплати навчання,
його вітчим лише частково міг оплатити йому прожиття у Дрогобичі) 79 .
Скінчивши передвипускний клас, влітку 1874 р. він уперше пустився в далеку
мандрівку в околицях Карпат, щоб «пізнати трохи більше світу і людей».
Двома найголовнішими пунктами цієї мандрівки були парафії його дядька
(брата покійної матері) у селі Волосянці та батька Ярослава Рошкевича
у селі Лолині Стрийського повіту [49: 244]. У Лолині Франко закохався у
Ярославову сестру Ольгу, і його довголітній роман зі священичою дочкою
став однією з найяскравіших подій його молодости. Батько Ярослава й
Ольги, сільський парох о. Михайло Рошкевич, був старорусином. Він
уважав Франка доброю партією для своєї дочки. Хоча Франко і був бідним,
його гімназійна освіта, а ще більше літературні таланти давали підстави
сподіватися, що з часом він займе респектабельне й добре забезпечене
становище. О. Михайло Рошкевич мав нагоду утвердитися в цьому пе
реконанні, коли його парафію відвідав митрополит Йосиф Сембратович.
Франко опинився серед гостей-священиків, які зібралися з цього приводу
у Лолині, і вони, вражені його ерудицією, пророкували йому велике
майбутнє 80 .
Перша поява Франка у сім’ї Рошкевичів усіх шокувала: він з’явився
перед ними, тримаючи на палиці через плече вузлик, де були спаковані всі
його речі; бідний одяг видавав брак смаку, а поводження за столом – добрих
манер 81 . Але Франко доклав чималих зусиль, щоб відповідати очікуванням і
стандартам свого нового соціяльного оточення. На тогочасній фотографії
зі своїми вихованцями Іполитом Погорецьким та Ярославом Рошкевичем 82
він уже виглядає як модно вдягнений денді: з допомогою Погорецького та
його зв’язків Франкові вдалося справити новий костюм, у якому не соромно
було показуватися у Рошкевичів та в інших священичих родинах 83 .
Для вивчення Франкової вдачі та способу мислення показовими є його
листи до Василя Давидяка, члена редакційного комітету «Друга». У них
дуже мало від щирости та простоти – тих двох рис, які він пізніше найвище
цінитиме у товариських стосунках. Натомість вони повні манірности,
сентиментальних перебільшень і погано прихованого похліблювання. До
Давидяка він звертається «приятелю мій первий, котрого спотикаю на путі
життя» [48: 7] – і це при тому, що, як ми бачили, ані в Нагуєвичах, ані в
Ясениці Сільній, ані в Дрогобичі Франкові ніколи не бракувало друзів! Така
сама тональність вчувається в листах до Ольги Рошкевич, до знайомства
з якою, писав Франко, «я не мав товариства, не знав нічого, крім своїх
100