Одна, дві, три? Скільки було народностей?
ву надійно усталила уявлення про Руську землю( тепер так називали вже терени північно-східної Русі) як центр тяжіння місцевих еліт і перетворила це поняття на бойовий клич тих, хто прагнув позбавити північно-східну Русь ординської зверхности3.
Одна, дві, три? Скільки було народностей?
Хоч і в різні часи, але і галицько-волинські, і суздальськовладимирські літописці радо вживали термін « Руська земля » саме щодо свого князівства та його людности. Чи означає це, що еліти обох князівств поділяли одну етнонаціональну ідентичність, а руська ідентичність переважала в ієрархії політичних і культурних ідентичностей того часу? Історики обговорювали це питання кілька століть, і то багато з них давали ствердну відповідь.
Як уже було сказано в попередньому розділі, заки поняття єдиної загальноруської народности совєтські історики втиснули у хронологічні рамки Київської Русі, воно охоплювало всі періоди східнослов’ янської історії, а галицько-волинське минуле, як і минуле інших українських та білоруських територій, російська імперська історіографія концептуалізувала як історію Росії та російського народу. Така інтерпретація східнослов’ янської історії, що її сформулював Васілій Ключевський, потужно вплинула на західну історіографію Росії та Східної Европи. Головний виклик цьому підходу кинув на початку XX століття Михайло Грушевський, який вилучив із російського ґранд-наративу не лише українську, а й білоруську історію. Твердження Грушевського, що саме Галичина та Волинь були найлеґітимнішими спадкоємицями Київської Русі, виявилося надзвичайно важливим для деконструкції загальноросійського наративу на початку XX століття і стало наріжним каменем сучасного українського історичного наративу4.
3Про історію північно-східної Русі в XTV-XV століттях див.: Fennell, The Crisis of Medieval Russia; і відповідні розділи в англомовних синтезах: Riasanovskv,. 4 History of Russia; Martin, Medieval Russia, 980-1584, Cambridge, 1996; Gregory L. Freeze( ed.), Russia: A History, Oxford- New York, 1997. Про стосунок історії північно-східної Русі до києворуської історії див.: Ihor Sevcenko, « Rival and Epigone of Kiev: The Vladimir-Suzdal’ Principality », у його ж: Ukraine between East and West, c. 56-68( укр. пер.: Ігор Шевченко, « Суперник та епігон Києва: Владимиро-Суздальське князівство », у його ж: Україна між Сходом і Заходом, с. 61-74). 4 Див.: Михайло Грушевський, « Звичайна схема“ русскої” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’ янства », Твори: у 50 томах, т. і, Львів, 2002, с. 75-82( першодрук: Статьи по славяноведению, вип. І, С.-Петербург, 1904, с. 298— 304; англ. пер.:
6 * 59