Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 72

і. Походження Русі
воруська історія стала результатом діяльности однієї давньоруської народ­
ности? Ще раз ні! Нікіта Толстой, чию працю про множинні ідентичності
автора «Повісти временних літ» тут уже було згадано, цілком слушно пи­
сав, що з усіх рівнів етнополітичної свідомости Нестора східнослов’янський
складник був найслабший. Етнічна спорідненість грала певну роль у розви­
тку відчуття руської єдности, але ця роль була маргінальна навіть серед ки­
ївських еліт, не кажучи вже про еліти «зовнішньої» Русі. Політична лояль­
ність еліт, як ми знаємо з джерел XII століття, була пов’язана з лояльністю
окремим князівським гілкам або належала Руській землі, Суздалю, Нов­
городу, Полоцьку тощо, а не слов’янським землям держави Рюриковичів.
Якщо східнослов’янська ідентичність була настільки слабкою серед еліт, то
важко уявити, що вона була сильнішою серед широких верств населення.
Той факт, що ми можемо на основі археологічних даних відрізнити багато
східнослов’янських племен, вказує, що різниця у матеріяльній культурі між
окремими племенами чи союзами племен була також чималою. Одинокий
виняток становлять середньовічні «плавильні казани» - простір, де зустрі­
чалися представники різних східнослов’янських і несхіднослов’янських
племен - які виникали в династичному центрі держави та на щойно коло­
нізованому прикордонні держави Рюриковичів.
Прихильники ідеї однієї руської народности часто не беруть до уваги
той факт, що Київська Русь була державою не лише східних слов’ян. Ва­
ряги і фіно-угорські племена зробили в її розвиток не менш вагомий вне­
сок, аніж слов’яни, і автор «Повісти временних літ» не забув це відзначити.
Тому навіть якщо мислити Київську Русь як «уявлену спільноту», вийде
образ не якоїсь однієї давньоруської народности (це продукт модерного іс­
торичного мислення), а багатоетнічної імперської еліти, ідентичність якої
вельми відрізнялася від ідентичносте загалу. Дослідники вважають, що
навіть в апогеї своєї влади києворуські князі і церква мали дуже обмежені
можливості прищепити підданцям відчуття спільности. Як слушно нагада­
ла Наталя Яковенко, припускати існування однієї давньоруської народнос­
ти на підставі спільної інтелектуальної традиції руських книжників - це все
одно, що говорити про «латинську народність» на підставі традиції латин­
ської книжности у Західній Европі73.
Із конкурентних національних інтерпретацій києворуської історії мож­
на зробити висновок, що національна парадигма сама по собі не надто до­
73 Наталя Яковенко, Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України, вид. 4-те,
Київ, 2009, с. 84.
50