Хто має більші права?
помагає у пошуках джерел східнослов’ янських ідентичностей. Це не заперечує того факту, що ця парадигма зіграла важливу роль у спробах краще зрозуміти історію Київської Русі. На початку концепція загальноруської народности підважувала домінування суто династичного підходу до історії Київської держави і відкривала нові шляхи історичних досліджень. Заперечивши концепцію загальноруської народности, українські та білоруські науковці резонно взяли під сумнів рівень етнічної гомогенности києворуської держави та її здатности створити одну національність з розмаїтих етнічних і племінних верств. Навіть нині здається, що національна парадигма не вичерпала свого творчого потенціалу і може стимулювати висунення проблем і нові дослідження з історії культурних ідентичностей регіону. З другого боку, проста заміна предмета дослідження з однієї національносте на три, либонь, не розв’ язує питання складної етнокультурної ідентичности, яку в той чи той момент мали жителі Київської Русі.
Сучасні історики, шукаючи джерела власних мінливих ідентичностей( і намагаючись їх легітимізувати), розходяться в інтерпретаціях етнокультурної історії Київської Русі. Наша реконструкція києворуських ідентичностей показує, що вони перебували у постійному плині, а літописці часто апелювали до минулого з метою обґрунтувати саме той характер ідентичности, який мали їхні сучасники. Поза сумнівом лишається тільки одне: київським інтелектуалам таки вдалося створити модель ідентичности, що дала руській еліті відчуття спільної належности, яка базувалася на лояльності до Руської землі у вузькому сенсі цього поняття, але охоплювала також інші землі Рюриковичів. Київська держава лишила по собі тривку спадщину у вигляді історичної пам’ яті, законодавства та релігії, яку в тій чи тій формі прийняли всі її колишні підданці, як у « внутрішній », так і в « зовнішній » Русі. У нашому випадку найважливіше те, що ця держава лишила по собі традицію використовувати термін Русь для самоозначення землі, людей та інституцій, а отже й тверді підстави відкривати заново і перевинаходити руську ідентичність у наступних поколіннях.