Християнська Русь
іншого, полемічними нападками на отця Федора, якого Андрій Боголюбський хотів зробити єпископом запланованої незалежної єпархії70.
Серед найважливіших культурних проектів, ініційованих у державі Рюриковичів після прийняття християнства, було запровадження церковнослов’ янської мови як літературної. Вона ґрунтувалася на старослов’ янській мові, діялекті македонської, яким говорили слов’ яни поблизу Тесалонік, рідного міста місіонерів святих Кирила і Методія, і початково служила( за влучним висловом Ігоря Шевченка) « інструментом перекладу з грецької ». Літературною мовою вона вповні стала у другій половині IX століття. Старослов’ янська поступово увібрала елементи слов’ янських мов, якими говорили у щойно охрещених регіонах Східної Европи, зокрема в Болгарії. Звідти вона прийшла на Русь, де стала мовою освіти і церковної літургії. До XII століття вона набула вже стільки місцевих східнослов’ янських рис, що сучасні дослідники вважають необхідним відрізняти старослов’ янську мову IX століття від похідної, але окремої від неї церковнослов’ янської. Деякі дослідники доводять, що церковнослов’ янська співіснувала з так званою давньоруською літературною мовою, якою писали світські документи і літописи, зокрема « Повість временних літ ». Хай там яка різниця була між цими мовами, цілком очевидно, що на початку XII століття слов’ янські за головними ознаками мови успішно функціонували у царині світського та церковного урядування на Русі. їх використовували в цілій Київській Русі, що працювало на створення спільної писемної культури у середовищі світських і церковних еліт. Монополія церковнослов’ янської мови у літургійних практиках означала, що християнізація неслов’ янського населення Русі супроводжувалася слов’ янізацією фіно-угрів та інших неслов’ янських підданців Рюриковичів. Ця монополія сприяла також зближенню мовних практик їхніх підданців-слов’ ян71.
70 Про твори митрополита Климентія Смолятича і єпископа Кирила Туровського та їх політичний і релігійний контекст див. вступ до вид.: Simon Franklin, Sermons and Rhetoric of Kievan Rus’, c. xiii-cix. 71 Див.: Ihor Sevcenko, « Byzantium and the Slavs », у його ж: Ukraine between East and West: Essays on Cultural History to the Early Eighteenth Century, Edmonton and Toronto, 1996, c. 12- 26, зокрема c. 21( укр. пер.: Ігор Шевченко, « Візантія і слов’ яни », в його ж: Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття, Львів, 2001, с. 13-29, зокрема с. 23); George Y. Shevelov,“ Church Slavic”, у кн.: Encyclopedia of Ukraine, т. і, Toronto, 1984, c. 488-489; Німчук, « Літературні мови Київської Русі ». Про « нативізацію » руської культури від початку XII століття див.: Franklin and Shepard, The Emergence of Rus, c. 313-317.
47