і. Походження Русі
князь таки зіткнувся з реальною потребою об’ єднати величезні території за допомоги спільної системи вірувань. У цьому разі християнство було набагато кращим інструментом розв’ язання проблеми, ніж принагідний загальносхіднослов’ янський пантеон. Об’ єднавчу функцію християнської церкви оприявнювала вже сама назва « Руська митрополія »- не від назви міста, в якому розташовано було катедру, а від назви народу і країни, які підлягали її духовній юрисдикції67. Церква і церковні ієрархи часто залежали від доброї волі князів, які інколи призначали митрополитів без формальної згоди Константинополя, як-от Ярослав Мудрий у 1051 році та Ізяслав Мстиславич у 1147-му. Ще більше значення мав той факт, що до XII століття церква отримувала головний свій прибуток як десятину з податків, які збирав князь. Фраґментація політичної влади у другій половині XII століття привела також до занепаду централізованої церковної влади68. Коли стало вповні зрозуміло, що князівські усобиці підважують єдність руської церкви, Константинополь запровадив для київських митрополитів титул митрополитів усієї Русі69.
Занепад світської центральної влади почасти зіграв на руку митрополичій катедрі та київським монастирям, адже вони утвердили права на свої земельні угіддя і заклали власну економічну базу. Проте вони отримали і нових конкурентів. У нових князівських столицях виникали нові єпархії, крім того, в Чернігові та Переяславі, двох інших центрах Руської землі, було створено свої митрополії( хоч існували вони, здається, суто номінально і недовго). Деякі полемічні твори києворуського періоду відбили реалії боротьби частини київського( або близького до Києва) духівництва з релігійним розколом, інспірованим периферійними князями та єпископами. « Послання » Климентія Смолятича, призначеного митрополитом у 1147 році, неможливо вповні зрозуміти, не беручи до уваги церковної боротьби й опозиції частини новгородських і смоленських ієрархів, які об’ єдналися проти нього з Константинополем. Єпископ Кирило Туровський відомий, серед
67 Див.: Omeljan Pritsak, « Kiev and All of Rus’: The Fate of a Sacral Idea », Harvard Ukrainian Studies 10, № 3-4( December 1986), c. 279-300, зокрема с. 282. 68 Про позиції церкви в Київській Русі див.: Andrzej Poppe, The Rise of Christian Russia, London, 1982; Я. H. Щапов, Государство и церковь Древней Руси, X-XIII вв., Москва, 1989; О. П. Моця, « Релігія і церква », у кн.: Історія української культури, ред. П. П. Толочко та ін., т. і, Київ, 2001, с. 768-790. 69 Про запровадження концепції « всієї Русі » в офіційний церковий дискурс див.: Simon Franklin, « Diplomacy and Ideology: Byzantium and the Russian Church in the Mid Twelfth Century »; його ж: Byzantium-Rus-Russia, no. VIII, c. 145-150.
46