« Зовнішня Русь
ралися християнізації до початку XII століття, вбиваючи християнських місіонерів, яких відряджали до них із київських пагорбів та печер. Князіізгої, які не мали права або змоги здобути вотчини у київсько-чернігівськопереяславському трикутнику, створювали їх поза Руською землею. Якою мірою всі ці події можна розглядати як прояви окремих ідентичностей місцевих еліт? Чи пов’ язували себе представники цих еліт, подібно до київського літописця, з Руською землею у вузькому сенсі поняття, чи, навпаки, відкидали такий зв’ язок? На це питання важко дати певну відповідь, адже Київ довго лишався головним, якщо не одиноким, центром книжности й літописання у руських землях, і більшість того, що ми знаємо про руську ідентичність, дають тексти, написані киянами і в інтересах киян. Проте в XII столітті, коли Київ занепав, а літописання почалося в інших містах, ситуація явно змінилася.
До нас дійшли літописні зводи, створені у трьох головних культурних осередках Русі, окрім Києва, Чернігова і Переяслава. Це Новгород, Владимиро-Суздальська і Галицько-Волинська Русь, де в ХІІІ-ХІУ століттях за підтримки місцевих князів велося своє літописання. До нашого часу збереглися літописи, створені саме у цих регіонах, хоча, ясна річ, літописання велося і в інших місцях, зокрема в Чернігові та Переяславі. Що говорять ці тексти про місцеві ідентичності земель, які Константан Багрянородний назвав « зовнішньою Руссю »? 63 По-перше, є виразні ознаки того, що тамтешні літописці добре розуміли: їхні території до Руської землі як такої не належать. Під цим оглядом, дуже важливим є приклад Новгорода, одного з двох центрів, звідки виростала Київська держава. Виглядає, що ні іноземні автори, ні київські літописці, ні самі новгородці не визнавали цей край за частину Руської землі. Константан Багрянородний, зі свого боку, вважав Новгород частиною « зовнішньої Русі ». І він мав на те всі підстави, позаяк новгородці платили Києву данину аж до початку XI століття. Руські терени довкола Києва такої данини не платили, а це може свідчити, що новгородців зараховували до категорії залежних від руських князів племен. Автор « Повісти временних літ » зараховував новгородських словенів до русі, але не до Руської землі. Київський літописець востаннє згадує словенів за правління Ярослава Мудрого, а потім називає тамтешнє населення новгородцями, але це не міняє справи, коли заходить про належність їхньої території
63 Питання, які руські центри, крім Києва, належали до « внутрішньої » Русі, а які, як-от Новгород,- до « зовнішньої », досі викликає дискусії. Див.: Петрухин, Начало этнокультурной истории Руси, с. 62-69.
5 * 43