Від племені до народу
гіпотеза, згідно з якою на Київщині говорили « загальноруською » мовою, в тому сенсі, що вона увібрала кілька руських діалектів, також веде у цьому напрямку48. Якщо це справді так, то автор « Повісти временних літ » на початку XII століття мав усі підстави писати, що русь, слов’ яни і поляни- це одне й те саме.
Таке прочитання « Повісти » підважує переконання деяких дослідників, що літописець мав сильно розвинуту полянську, себто племінну ідентичність. Важко уявити, що Нестор або якийсь інший автор чи редактор літопису міг і далі міцно ототожнювати себе з племенем, яке в його уяві перестало існувати вже півтора століття до того. Прояснити цю думку може порівняння з модерною історіографією. Припустімо, що поляни були для літописця героями, так само як анти були героями для Михайла Грушевського, який реконструював початки української історії. Однак Грушевський мав українську, а не антську ідентичність, хоч і вважав, що анти- це перші відомі предки українського етносу. Те саме вочевидь можна сказати і про автора « Повісти временних літ », для якого поляни уособлювали давнє минуле. В його часи не існувало ні полян, ні полянської ідентичности. Ось чому він невтомно повторює, що русь( народ, а не територіяльний чи політичний союз) і поляни- це те саме. Етнічна русь витіснила племінних полян у ролі дійових осіб « Повісти временних літ » на початку X століття і домінувала в літописному наративі аж до самого кінця. Тому якщо літописець асоціював себе з якоюсь конкретною групою, то це не плем’ я, а етнокультурна і територіальна група, ім’ я якій русь.
товував літописець. У тих джерелах, де назву « поляни » вживано на позначення одного із західнослов’ янських племен, назва « словени » стосується слов’ ян узагалі. Ця гіпотеза краще працює у випадку полян, ніж словен. Якщо поляни зникають із « Повісти » після 944 року- часу для автора літопису та його сучасників абсолютно мітичного,- то словени фігурують під роком 1036-м, у сюжетах про правління Ярослава Мудрого, майже століттям пізніше за зникнення полян і набагато ближче до часів гаданого Нестора та його сучасників, коли в Києві напевно й виникло літописання,- див.: Повесть временных лет( 1950), с. 101, 301. Мало того, згадки про словенів є у « Руській правді ». 48Першим цю гіпотезу висловив Алексей Шахматов: А. А. Шахматов, Введение в курс истории русского языка, ч. і, Петроград, 1916, с. 81-83. З нею погодився Михайло Грушевський, який писав про загальноукраїнський і навіть загальнослов’ янський характер мови, що нею говорили в Києві( див. його « Порайонне історичне дослідження України і обслідування Київського узла », Київ та його околиці в історії та пам ' ятках, Київ, 1926, с. 1-23, тут 22). Критику цієї гіпотези див.: В. В. Німчук, « Літературні мови Київської Русі », у кн.: Історія української культури, т. і, Київ, 2001, с. 694-708.
35