Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 49

Змішані ідентичності
Крім того, що вони можуть відбивати певні елементи історичної реальнос­
ти, ці леґенди - унікальне джерело для дослідження та розуміння того, що
можна назвати «гібридною» ідентичністю руських еліт.
Переповідаючи ці леґенди, автори та редактори «Повісти» пояснюва­
ли сучасникам, у який спосіб потужна Русь (яка, судячи з творів першо­
го митрополита-«русина» Іларіона, мала славу по всьому світу) поміняла
власних правителів і богів на чужоземну назву, династію, релігію та пи­
семність. Іще більше значення, на наш погляд, має те, що, у викладі літо­
писця, його предки зробили свій вибір добровільно. Вивчаючи й інтерпре­
туючи минуле, літописець фактично забезпечував історичну леґітимність
складній політичній і етнокультурній ідентичності, яку поділяли його су­
часники. На момент писання і редагування «Повісти» у свідомості її авто­
рів і редакторів елементи слов’янської ідентичности мирно співіснували зі
спадщиною скандинавського завоювання слов’ян, так само як гордість за
звершення дохристиянської Русі (яка нерідко протистояла візантійським
християнам) співіснувала з лояльністю до візантійського християнства.
Змішані ідентичності
Якщо руська, слов’янська, а також християнська ідентичнос­
ті справді співіснували у свідомості автора «Повісти временних літ», то як
вони взаємодіяли одна з одною? Чи формували вони одну «гібридну» іден­
тичність, а коли так, то якими є її основні риси?
Почнімо з того, як літописець розглядає загальнослов’янську історію.
Слов’янська тема - одна з найважливіших для літописця в пошуку похо­
дження Руської землі. В рамках традиції християнської етнографії вона до­
зволяє йому пов’язати своїх предків із біблійними сюжетами про початки
світової історії та леґендою про Ноїв ковчег. Взоруючи на візантійські хро­
ніки, київський автор писав, що коли троє Ноєвих синів поділили між со­
бою землю, Яфетові дісталися західні та північні краї, зокрема землі на пів­
ніч від Чорного моря, від Дунаю на заході до Волги на сході. Згідно з літо­
писцем, слов’яни не просто розселилися у Яфетових землях, а й походили
«от племени Афетова, нарци, еже суть словъне». Літописець виокремлю­
вав слов’ян («язык») на основі їхньої мови31. Спершу слов’яни розселилися
31У середньовічних руських текстах поняття «язык» уживали на позначення і мови, і наро­
ду; часто це слово позначало мовну осібність певного народу. Про значення слова «язык» у
давньоруських текстах див.: В. Колесов, Мир человека в слове древней Руси, Ленинград, 1986,
с. 132-136.
4*
27