Віртуальна народність
жній успіх чекав на цю концепцію за совєтських часів. Її вичерпно виклав ленінградський історик Владімір Мавродін у книжці про становлення Давньоруської держави, яка вийшла 1945 року в атмосфері піднесення повоєнного совєтського патріотизму і гострих антинімецьких почуттів. Східнослов’ янське населення Київської Русі він розглядав як єдину етнокультурну категорію- « народність » 13. Термін « давньоруська народність » і концепт, який за ним стояв, утверджували, окрім усього іншого, права Росії на історичну спадщину Київської Русі, що й допомогло їм пережити занепад совєтської історіографії. У нинішній Росії вони лишаються доволі популярними і прийнятними навіть для таких авторів, як Валєнтін Сєдов, який ладен шукати коріння росіян, українців і білорусів аж у середині першого тисячоліття до н. е. і визнавати українців( у дусі ідей Михайла Грушевського) нащадками антів VI століття14. Та й в Україні, де у питаннях інтерпретації етнічної історії Київської Русі автори загальних синтез зазвичай йдуть услід Грушевському, цей концепт далі живе у творах таких дослідників, як Петро Толочко15.
13 Термін « древнерусская народность », що його запропонував на позначення населення Київської Русі Мавродін, конкурував із двома іншими термінами, які запропонував Александр Удальцов у 1943 і 1944 роках відповідно: « древнерусский народ » і « общерусская народность ». Варіянт Мавродіна поєднував елементи обох формул і затушовував генетичний зв’ язок концепції давньоруської народности з її прототипом початку XX століття- концепцією однієї російської нації. Про Мавродіна та його роль у творенні концепції давньоруської народности див.: Наталя Юсова, « Проблема давньоруської народності в праці В. В. Мавродіна“ Образование древнерусского государства”( 1945 Р-)»> Ruthenica, 1( Київ, 2002), с. 152-163. 14Див.: Валентин Седов, « Древнерусская народность и предпосылки ее дифференциации », Ruthenica, 1( Київ, 2002), с. 70 _ 73- Пор. його ж: Славяне в раннем средневековье, Москва, 1995; його ж: Древнерусская народность, Москва, 1999 * 15 Тарас Кузьо зазначає, що в нинішній Україні « Київську Русь зображують або як цілком протоукраїнську державу, або як спільну, але незцементовану східнослов’ янську державу, яка проіснувала в такому вигляді до XII століття. Сучасна українська історіографія не визнає, що Київська Русь була першою російською державою »(« Historiography and National Identity », с. 125). Стосовно існування однієї руської народности див. розділ Петра Тол очка про етнічний розвиток Русі в ІХ-ХІІ столітті: Толочко, Толочко, Київська Русь, с. 287-309. У цій книжці на означення давноруської народности вжито термін « давньоруська етнокультурна спільність ». Цей самий термін послідовно вживає Володимир Ричка- див.: його ж, Київська Русь: проблема етнокультурного розвитку( конфесійний аспект), Київ, 1994- Іще один український автор Юрій Павленко вживає стосовно тієї самої концепції термін « давньоруська макроетнічна спільність »,- див. його статтю: « Теоретико-методологічні засади дослідження етногенезу східнослов’ янських народів в цивілізаційному контексті », Ruthenica, 1( Київ, 2002), с. 9-24, зокрема с. 22.
19