Висновки
Окрім держави, ще одним важливим інституційним актором у формуванні та перетворенні місцевих культурно-політичних ідентичностей була церква та її речники, від ієрархів до вчених ченців. Прийняття та( частогусто примусове) впровадження християнства в Київській Русі відіграло надзвичайно важливу роль у виникненні почуття руської спільности. Поділ протягом ХІУ-ХУ століть руської митрополії на декілька юрисдикцій розхитав цю свідомість, зміцнивши відцентрові тенденції, пов’ язані з формуванням нових політичних і церковних кордонів. Важко також переоцінити ролі, що їх для процесу розбудови ідентичности відіграли церковні розколи. Поява унійної церкви наприкінці XVI століття започаткувала публічну полеміку, що зробила внесок у означення кордонів руської ідентичности. На середину XVIII століття унійна церква в організаційному та культурному планах стала головною опорою окремішньої руської спільноти Речі Посполитої, але поділ українського та білоруського населення на православний та унійний табори створив у майбутньому перешкоди для їхніх націєтворчих проектів. Те саме можна сказати про складнощі російського націєтворчого проекту, що їх спричинило існування старообрядництва.
Послідовність розглянутих домодерних проектів розбудови ранньомодерних ідентичностей може слугувати за відправний пункт для обговорення нової історії східних слов’ ян. Але щоб дослідження східнослов’ янської історії базувалося не тільки на послідовній низці проектів розбудови ідентичности, заявлених у політичних і культурних текстах доби, а й на народних ідентичностях і спільнотах, що їх ці ідентичності формували, зв’ язки між проектом, реально наявною ідентичністю і конкретним типом спільноти слід вивчити набагато ґрунтовніше. Наша інтерпретація історії східнослов’ янських ідентичностей Пізнього Середньовіччя та ранньомодерної доби може відкрити нові перспективи для розуміння модерних національних ідентичностей регіону. Ентоні Сміт звертав увагу на тісний зв’ язок між домодерними й модерними національними ідентичностями, стверджуючи, що « важливо вивчити“ стан культурної ідентичности” конкретної спільноти напередодні її зустрічі з новими революційними силами, щоб виявити основи її подальшої еволюції в повноцінну націю » 1. Запропоноване в цій книжці дослідження не тільки спростовує « примордіялістські » спроби націоналізувати домодерне минуле, а й дає змогу зідентифікувати корені багатьох властивостей, які нині означують « національний характер » сучасних росіян, українців та білорусів.
1 Smith, The Ethnic Origins of Nations, c. 3.
27 *
395