Висновки
Не тільки деякі здобутки, але й невдачі сучасного націєтворення серед східних слов’ ян кореняться в домодерних часах. Модерна російська нація виросла з російського імперського проекту й зберегла безліч його ознак, зокрема розмитість межі між великоросами і неросійськими підданцями імперії. Модерна українська ідентичність розвинулася з українського / малоросійського проекту Гетьманщини, який витіснив за свої межі росіян і білорусів, а натомість охопив не тільки колишню підпольську Правобережну Україну, а й підавстрійські Галичину, Буковину, згодом іще й Закарпаття, легітимізувавши створення однієї нації з історично, культурно та релігійно різних регіонів. Білоруський національний проект базувався на руській ідентичності, яка раніше розвинулася у Великому князівстві Литовському, але не змогла витворити окремішню ідентичність у ранньомодерну добу, бо їй бракувало протобілоруського державного утворення на кшталт Гетьманщини. У наш час над усіма трьома східнослов’ янськими націями далі витають привиди минулого, часто скеровуючи їх у певне русло: імперська спадщина Росії проявляється в її ще вповні не завершеній війні в Чечні та на Північному Кавказі; Україна силкується примирити політичну культуру й орієнтації своїх колишніх козацьких, польських і австрійських земель, розташованих у центрі й на заході країни, зі східними й південними землями, заселеними в часи Російської імперії; Білорусь наполегливо намагається викроїти собі місце у світі розвинених націй-держав, формально заперечуючи бажання знаціоналізуватися.
Наявні національні ідентичності, як і їхні далекі та безпосередні попередниці, зазнають впливу конкретних історичних обставин, а отже, постійно змінюються. Проте тепер можна впевнено говорити, що в усіх трьох східно-слов’ янських посткомуністичних державах розвиваються окремі національні ідентичності, які підтримають їхнє подальше існування. Навіть « антинаціональна » білоруська держава лише через те, що зберігає кордон зі своїми східними та південними сусідами, що націоналізуються, конструює ідентичність, яка відрізняє сучасних білорусів від сучасних росіян і українців безпрецедентною для совєтських часів мірою. Розмови про східнослов’ янську цивілізацію та спільну православну або східнослов’ янську духовну традицію, що їх різною мірою підживлюють політики в Москві, Києві та Мінську, здаються нездатними стримати поточну націоналізацію постсовєтських суспільств.