8. Русь, Малоросія, Україна
зарською історичною мітологією( як-от у « Pacta »), а отже, чітко відрізнити її від Московії на сході та Русі й Польщі на заході врешті досягли успіху. Цей факт підтверджує популярність Літопису Грабянки123. Уявлення про права й вольності малоросійської нації залишилися в центрі всіх моделей ідентичности Гетьманщини, а Переяславська угода здобула неперевершене значення для її політичної культури. Переяславський міт став основоположним мітом для всієї малоросійської нації, яку, певна річ, уособлював і представляв козацький стан або, якщо точніше, старшинська верства, яка очолювала і контролювала козацьку політичну систему. Культ Богдана Хмельницького став утіленням цього міту на початку XVIII століття, коли старшина та її прибічники серед цілої людности визнали гетьмана за свого батька-засновника й оборонця, зберігати вірність якому повинні всі істинні сини України / Малої Росії.
Еліти Гетьманщини й далі підтримували образ Малої Росії / України як суспільства, яке очолює і представляє козацький стан. Інші соціальні групи можуть мати якісь власні права й привілеї в ньому, але саме провідний козацький стан означував права цього державного утворення та його мешканців. Менш чіткою була різниця між рядовим козацтвом і старшинською елітою. Уявлення про те, що козацька старшина має особливі права, не викристалізувалося в Гетьманщині, хоча саме ця соціяльна верства- а не козацький стан загалом- досягла панівного становища у козацькій політичній системі, закріпивши свій статус у перші десятиліття XVHI століття. Ідеологія і дискурс Гетьманщини на офіційному рівні залишались егалітарними й охоплювали цілий козацький стан. Попри прагнення старшини здобути статус нового дворянства, вона зберігала свій початковий козацький образ, почасти тому, що московський цар дарував особливі права й привілеї Війську Запорозькому, а не малоросійському дворянству. Еліти Гетьманщини мали цілу гаму назв на позначення козацької вітчизни, зокрема, Величко запропонував чи не найбільше: « Україна », « Мала Росія » та « малоросійська Україна »,- і то за таку вітчизну козацькі еліти навіть після Полтави далі вважали саме цю землю, а не Російську імперію. Кордони козацької вітчизни, певна річ, змінювалися: « Малу Росію » та « Україну » дедалі тісніше ототожнювали з підмосковськими землями Лівобережжя. Щораз окресленішим ставав кордон із Польщею, а тісні відносини із Правобережжям тепер накликали підозри. Петрові закиди на адресу Мазепи, буцімто той діяв в інтересах Польщі, дали початок лютій кампанії проти шанувальників польських звичаїв у Гетьманщині.
123Про популярність літопису Грабянки та його численні копії див.: Елена Апанович, Рукописная светская книга XVIII века на Украине. Исторические сборники, Киев, 1983, с. 137-186.
3 8 6