8. Русь, Малоросія, Україна
манщини. Величко означив переяславську подію як угоду, що накладала обопільні зобов’ язання на двох рівноправних партнерів. Звісно, така інтерпретація прямо суперечила поглядам московської влади, яка сприймала права й привілеї Війська Запорозького як дар царя його підданцям, що його цар може в будь-який час забрати за своїм бажанням. Московська сторона ніколи не визнавала зобов’ язувального характеру Переяславської угоди та подальших « Статтей Богдана Хмельницького », але на переговорах із наступниками гетьмана водночас заперечувала, що порушувала їх. 1708 року, на гребені кризи, Пьотр не визнавав царям жодних порушень Переяславської угоди. Насправді ж він дотримувався політики сво ' іх попередників, істотно обмежуючи привілеї козацтва: спершу видав нові статті, які різко скорочували повноваження новообраного гетьмана Івана Скоропадського, а потім, у 1722 році, взагалі скасував гетьманство. Своєю інтерпретацією Переяславської угоди як узаємозобов’ язувального договору козацькі літописці, як і їхні попередники 1654 року, екстраполювали правову й політичну практику польсько-литовської Речі Посполитої на Московію. Ставлення до самодержавної царської влади, наче вона дотримується традицій Речі Посполитої, було чітким проявом хибного розуміння політичних реалій, за яке ще можна було вибачити таким « колишнім русинам », як Софоновичу або Барановичу, але не канцеляристам Гетьманщини 1720-х років. Проте вони, врешті, були тільки жертвами політичних обставин, які диктували їм лінію поведінки. Визнання реалій царського самодержавства не дало б їм кращих арґументів за відновлення козацьких прав, що їх відібрали Пьотр і його попередники.
Жоден із літописців не присвятив докладної уваги виступові Мазепи. Грабянка просто-на-просто згадав про « зраду » гетьмана, а літопис Величка закінчується подіями кінця XVII століття. Ставлення цього другого автора до виступу Мазепи можна зреконструювати лише взявши під увагу його реакцію на повстання, яке підняв Петрик, що 1693 року вступив у союз із Кримом. Оповідаючи про Петрикове звернення до Війська Запорозького, Величко наводив ті ж аргументи, що фігурували в універсалах Мазепи за 1708 рік: війна проти Московії ведеться за козацькі вольності й спільне добро народу-нації, а її мета- повернутися до ідеалізованих часів Богдана Хмельницького. У тексті літопису подано й гадану відповідь рідного для Величка Полтавського полку на Петриків лист. У цьому листі козаки не визнають того, що московська влада якось кривдила козацтво й Малу Росію, але додають, що якби щось таке й сталося, справу мали би виправити розумні мужі, а не бунтарі на кшталт Петрика. Оскільки Величко не вважав
3 8 2