Малоросійська Україна
щоб любов до вітчизни перевищувала почуття обов’ язку перед гетьманом, який діє всупереч інтересам вітчизни, але ніяка любов до вітчизни не може виправдати повстання проти московського монарха. На практичному рівні Величко здебільшого намагався уникати протиставлення вірности московському царю та вірности козацькій вітчизні112. Хоча він часом критикував окремі дії монархів, зокрема Петра, але не доходив до того, щоб ставити вірність Україні- його малоросійській вітчизні- понад вірність государю. У цьому сенсі Величко виявився менш послідовним за Мазепу й Орлика, бо, визнаючи за Богданом Хмельницьким право підняти повстання проти польського короля заради вітчизни, він відмовляв у такому праві його наступникам, які повставали проти російського царя. Певна річ, польські монархи не дотримувалися православного віросповідання, тоді як московські суверени були насамперед православними царями й оборонцями православної церкви. Втім, не обов’ язково шукати якесь релігійне або ідеологічне виправдання Величкові: як зазначає Франк Сисин, підтримка православного царя, яку виявляв літописець, могла випливати просто-на-просто з його розуміння « політичних реалій, що їх покликали до життя боротьба кінця XVII століття та Полтавська битва » 113.
Хоча і Величко, і Грабянка ставали на бік царя в дискусії про вірність, яка розгорнулася між Петром і Мазепою, є незаперечні індикатори того, що в питанні вольностей і свобод козацького Війська та малоросійської нації вони тяжіли до позиції опального гетьмана. Зокрема, Величко критикував Петра за відмову від Правобережної України та впровадження правління Малоросійської колегії, попри цареві заяви про те, що малоросіяни мають більше прав за будь-яку іншу націю на землі114. Хоча цей критичний випад проти царя викликали Петрові дії після Полтави, він був нічим іншим, як прямою відповіддю на цареві маніфести за 1708-1709 роки, які стверджували, що козаки мають більше привілеїв за будь-яку іншу націю під сонцем. Він був також відгомоном закидів, які зробив на адресу царя Мазепа, виправдовуючи своє повстання бажанням захистити єдність вітчизни. Автори обох козацьких літописів, як і автор Літопису Самовидця до них, засуджували Андрусівське перемир’ я, яке поділило Україну, і далі трактували Правобережжя як частину своєї вітчизни.
Для обох літописців вузловим пунктом у дискусії про права було тлумачення Переяславської угоди 1654 року як « Magna Carta » вольностей Геть
112 Про значення і місце « вітчизни » в літописі Величка див.: Sysyn, « Fatherland in Early Eighteenth-Century Political Culture ». 113Див.: Sysyn, « The Image of Russia », c. 138. 114Там само, c. 140.
3 8 1