Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 392

8 . Русь, Малоросія, Україна
ням козацької державносте. Природною реакцією на це було вироблення
історичних аргументів, які доводили би «стародавнє», а отже, легітимне
походження козацьких прав, привілеїв і свобод. Проте, на відміну від ко­
заків XVII століття, козацькі еліти після Полтави, чиї погляди відображено
в історичних працях Грабянки й Величка, намагалися не розширити свою
автономію, а всього-на-всього зберегти її.
Значення праць Грабянки і Величка можна найліпше зрозуміти на тлі
історичної, політичної й ідеологічної дискусії, що розпочалася з війни ма­
ніфестів між Мазепою і Петром у 1708-1709 роках і відлунювала у вигнан-
ських писаннях Орлика. На чий бік - Петра чи Мазепи - стають літописці
післяполтавської України? Судячи з того, що нам сьогодні відомо, загалом
козацькі еліти мали небагато підстав любити Мазепу. Спершу вони кри­
тикували гетьмана за плазування перед царем, а потім украй неохоче під­
тримували його повстання. Навіть прибічники не могли дочекатися Ма-
зепиної кончини, після якої відразу уклали «Pacta», що було реакцією на
самовладне правління Мазепи і мало на меті обмежити повноваження й
амбіції його наступника Пилипа Орлика. А один зі згаданих літописців, Са-
мійло Величко - протеже Мазепиного ворога генерального писаря Василя
Кочубея, - не був ні другом, ні шанувальником покійного гетьмана. Проте
одна справа - ухилятися від підтримки Мазепи, і зовсім інша - схвалювати
Петрові зазіхання на автономію Гетьманщини, які кульмінували скасуван­
ням гетьманства.
Одне з головних питань, що їх розглядали в маніфестах, стосувалося
вірности і зради. Як уже було зазначено, Пьотр звинуватив Мазепу в тому,
що той зламав присягу цареві, а Мазепа відповів, що його зобов’язувала
так вчинити вірність вищого рівня - вірність вітчизні, вольностям Війська
і добробуту малоросійської нації. Цієї ж тези дотримувався Орлик у ви­
гнанні, але інтелектуали Гетьманщини не пішли цим самим шляхом. Як
показує Франк Сисин, Грабянка прийняв ідею вірности цареві як важливий
критерій оцінки діяльности різних гетьманів110. Це ж можна сказати і про
Величка. Він, повідомляючи читача про смерть свого покровителя Василя
Кочубея, зазначив, що той служив Богові, своєму государю, своїй вітчизні
та козацькому Війську111. У цій ієрархії об’єктів лояльности вітчизна стоїть
після государя. Хоча в літописі Величко присвятив чималу увагу ідеї вір­
ности вітчизні, загалом він, здається, підтримував пропагандистську тезу
царя, висунуту в 1708-1709 роках. Згідно з цією поставою, було допустимо,
1;0 Див.: Sysyn, «The Image of Russia», c. 131.
::: Там само, c. 139.
380