Малоросійська Україна
військової канцелярії108. Найвірогідніше, обидва твори було написано або відредаговано протягом 1720-х років. Хоча Літопис Грабянки завершується подіями 1709 року, його авторові був відомий російський переклад праці Самуеля Пуфендорфа, надрукований у 1718 році; крім того, він використовував термін « імператор Всеросійський », що його Пьотр прийняв тільки восени 1721 року. Величко також знав російський переклад Пуфендорфової праці, а з тексту його літопису випливає, що він пережив Пєтра І. Той факт, що обидві чільні праці козацької історіографії було завершено не раніше ніж у 1720-х роках, дає змогу припустити, що поштовхом до їх створення стала не так Мазепина поразка під Полтавою, як її довгочасні політичні наслідки, зокрема скасування гетьманства в 1722 році та спроба прискореної інкорпорації Гетьманщини в загальноімперську адміністративну систему через пряме правління Малоросійської колегії.
Обидва літописці мали і особисті, й ідеологічні підстави опиратися інкорпорації. Грабянка, приміром, входив до складу козацької делегації на чолі з наказним гетьманом Павлом Полуботком, яка 1723 року вирушила до Петербурга, щоб просити відновлення гетьманства. Як і Полуботка, цар кинув його за ґрати; але, на відміну від наказного гетьмана, Грабянка пережив ув’ язнення, вийшов на волю після смерти Пєтра І і зробив успішну кар’ єру після відновлення посади гетьмана, яку обійняв інший царський в’ язень, Данило Апостол. 1730 року Грабянка отримав посаду гадяцького полковника, а помер 1737 року під час козацького нападу на Крим109. Величко з невідомих причин також опинився за ґратами десь після Полтавської битви. Тож немає нічого дивного в тому, що як історики Грабянка й Величко були ревними поборниками традиційних козацьких вольностей і свобод. Природно, що, з огляду на політичні обставини, вони, на відміну від Мазепи й Орлика, намагалися досягти своєї мети в рамках Російської імперії, а не поза її межами, що могло вплинути на їхню аргументацію. Скасування гетьманства, на відміну від усунення з посад окремих гетьманів у минулому, говорило про очевидну загрозу, яка нависла над самим існуван-
108Наукове видання першого тому літопису Величка див.: Самійло Величко, Сказаніє о войнЪ козацкой з поляками, ред. Катерина Лазаревська, Київ, 1926; цілий корпус у чотирьох томах видала Київська археографічна комісія під назвою « Летопись событий в юго-западной России в XVII веке »( відома також під коротким заголовком « Летопись событий Самоила Величка ») в 1848-1864 роках; коментований переклад див.: Самійло Величко, Літопис, пер. з книжної української мови В. Шевчука, 2 т., Київ, 1991(= « Літопис Самійла Величка » у: Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки, с. 194-873). 109Про Грабянку див. передмову Юрія Луценка у кн. Hryhorij Hrabjanka’ s « The Great War of Bohdan ХтеГпус’ ку », с. xviii-xxii.
26 *
379