Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 384

8. Русь, Малоросія, Україна
хто використав уявлення про лояльність до вітчизни. Сталося це під час
«війни маніфестів» із Петром І протягом 1708-1709 років.
В універсалі від 8 грудня 1708 року Мазепа стверджував, що «Москва,
то єсть, народ Великороссийский, нашему народови Малороссийскому за­
вше ненавистен, издавна в замыслах своих поставил злосливых народ наш
до згубы приводити». Новий гетьман Іван Скоропадський, якого за царе­
вого схвалення було поставлено на місце Мазепи, відповів ю листопада
універсалом, у якому заявив, що «мы повинны зо всею отчизною нашею»
бути вдячними «Великим Государям Нашим Православным Монархам» за
захист, який вони забезпечили, і за квітуче становище «Украйны, отчизны
нашой» після затяжних воєн кінця XVII століття. Далі він додав, що Мазе­
па вчинив зраду не для захист у «отчизны нашой», а заради власної вигоди.
Ніколи не будучи її істинним сином, «так и барзей теперь явным супостатом
и изгубцею стался». Скоропадський також стверджував, що «овшем маєм
отчизна наша Малороссийская остерегатись от того называючегося сына,
а рачей мовити, выродка, злочестивого Мазепы», і звинувачував Карла XII
в намірі передати «отчизну нашу» польському королеві. Новий гетьман
закликав своїх прибічників підтримати великоросійські війська «за Веру
Православную, за церкви благочестивые и за отчизну свою»98. У зверненні
від «малоросійських архиєреїв», яке за наполяганням царя поширювали в
Україні, Мазепу було зображено не тільки як зрадника, який покинув пра­
вославного царя заради монарха-єретика, а й як того, хто «малороссийские
отчизни отчуждился», намагався запрягти її в польське ярмо і передати
православні церкви уніятам".
Тема добра вітчизни як найвищої цінности й об’єкта лояльности, яку
вніс у пропагандистську війну Мазепа, відтіснила на узбіччя поняття осо­
бистої вірности монарху, яке посідало центральне місце в першому листі
Петра з приводу Мазепиного виступу. Іншим Мазепиним нововведенням
було представлення конфлікту не як акту особистої зради, а як конфронта­
ції двох націй (народів): малоросійської та великоросійської. Реакція Петра
і Скоропадського на Мазепине звинувачення показує, що їм довелося при­
йняти нав’язану логіку і правила національного дискурсу. Вони почали пи­
сати не тільки про «малоросійський народ» і «малоросійські» та «велико­
російські» війська, до чого московська влада завжди була готова100, а й про
98 Текст універсалу Скоропадського див. у: Рігельман, Літописна оповідь, с. 555-562.
99 Див. уривок із листа у кн.: Соловьев, История России, кн. 8, с. 250.
100 Царська канцелярія використовувала обидва поняття під час перемовин із козацькою
старшиною задовго до Мазепиного гетьманування. У листі від 20 липня 1696 року до па-
372