Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 382

8. Русь, Малоросія, Україна
Подією, яка великою мірою зняла невизначеність із ужитку слова
«отчизна» серед козацтва, стало Андрусівське перемир’я, яке розділило
Україну вздовж Дніпра не тільки де-юре, а й де-факто. Після цього козаки
почали чітко називати «вітчизною» свою поділену країну: Малу Росію, або
Україну. Заклики до об’єднання й порятунку вітчизни від подальшої руїни
стали звичною темою в зверненнях козацьких ватажків до співвітчизників.
1668 року Брюховецький пояснив власне повстання проти царя як реакцію
на плани Речі Посполитої та Московії знищити Україну, «вітчизну нашу
милу»88. Десь у той же час гетьман Дорошенко заручався підтримкою насе­
лення Лівобережної України, покликаючись на «отчизну, нашу Україну».
Протягом 1670-х років тоді протурецьки налаштований Юрій Хмельниць­
кий і пропольський гетьман Михайло Ханенко йшли тим же шляхом89. Хоча
цією «отчизною» вже не була Річ Посполита або Польське королівство і
хоча вона однозначно не охоплювала Московії, в інших аспектах її кордони
були так само двозначні й невизначені, як і кордони України, Малої Росії
або Русі. «Старі руські» інтелектуали Києва далі мислили в категоріях, чин­
них до 1648 року, вважаючи не тільки козацьку Україну, а й Русь за свою
вітчизну. У 1670-х роках такі літописці Гетьманщини, як Михайло Лосиць-
кий та Теодосій Софонович, висловлювали вірність руській вітчизні90. Про­
те вже 1683 року Димитрій Туптало написав епітафію покійному генераль­
ному судді Гетьманщини Івану Домонтовичу, схарактеризувавши його яко
«вірного сина отчизни»91, яка в цьому випадку найвірогідніше означала
Гетьманщину, з огляду на посаду, яку обіймав покійний. Таке саме значен­
ня мала вітчизна в одному з панегіриків на адресу гетьмана Івана Само-
йловича92. На початок 1690-х років, як буде згадано далі, київські інтелек­
туали возвеличували засновника Гетьманщини Богдана Хмельницького як
«отця вітчизни». У цьому випадку натяк на Гетьманщину (або передовсім
на козацьку державу) був цілком очевидний для читача.
88 Див. лист Брюховецького від іо лютого 1668 року: Тисяча років української суспільно-по­
літичної думки, т. з, кн. і, с. 454-455.
89 Див.: Універсали українських гетьманів, с. 184-187, 425, 579-581.
90 Див.: Sysyn, «Fatherland in Early Eighteenth-Century Political Culture», c. 39-53.
91 Текст епітафії див. у кн.: Павло Жолтовський, Український живопис XVII-XVIII cm., Київ,
1978, С. 220.
92 Див. уривок із панегірика Івана Величковського гетьману у: Наталя Яковенко, «“Господарі
вітчизни”: уявлення козацької та церковної еліти Гетьманату про природу, репрезентацію
і обов’язки влади (друга половина XVII - початок XVIII ст.)», у кн.: Mazepa and His Time,
c- 7 ~ 37 > зокрема c. 25. Див. також посилання на Україну або малоросійський край як вітчизну
в універсалах Самойловича: Універсали українських гетьманів, с. 697, 808, 811, 821.
370