Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 381

Вітчизна
ґушків, Чарторийських і Корецьких своїми синами змагалися дві вітчизни:
Польське королівство і Велике князівство Литовське. Прикметно, що поль­
сько-литовську Русь не згадували як можливу вітчизну руських еліт, хоча
Вишневецький, будучи нащадком руських князів, став першим представ­
ником своєї православної родини, який навернувся у католицтво82.
Усе це зміниться з вибухом повстання Богдана Хмельницького
1648 року, яке набирало обертів якраз тоді, коли студенти Київської колегії
декламували свої вірші на честь Єремії Вишневецького. Однак зміна від­
бувалася неквапно. Гетьмани пропольської орієнтації або ті, що шукали
злагоди з Польщею, і далі називали Річ Посполиту «спільною вітчизною»
для себе і поляків83. Наскільки нині відомо, зсув значення терміна «отчиз-
на» від Польського королівства або Речі Посполитої до козацької України
розпочався в Гетьманщині84. Згадки про Україну як вітчизну з’являються
в листах Івана Брюховецького ще до того, як його 1663 року було обрано
гетьманом, а після цієї події вони стають іще помітніші85. Натомість голо­
вний конкурент Брюховецького - правобережний гетьман Павло Тетеря -
далі покликався на Річ Посполиту як вітчизну козацтва та «матір нашу»86.
Московські політичні еліти не мали поняття «вітчизни», яким могли би
кинути виклик козацькому слововжитку. Хоча їхнє слово «отчина» скида­
лося на польське «ojczyzna» і руське «отчизна», його значення - вотчина
царя - повністю відрізнялося від цих слів. Брюховецький віддав належне і
цьому московському поняттю, назвавши українські землі (разом із Право­
бережжям) царевою «отчиною»87.
82 Див.: «Maiores Illustrissimorum Principum Korybut Wiszniewiecciorum» у кн.: Roksolański
Parnas, с. 215-230, зокрема с. 225-226. Найвірогідніше, вірші вийшли з-під пера Лазаря Ба-
рановича або Теодосія Василевича-Баєвського - викладачів Київської академії, які в той час
читали курси з поетики та риторики.
83 Див. згадки про «спільну вітчизну» в тексті Гадяцької унії (1658) та універсалі Виговського
за 1660 рік, а також в інструкціях Петра Дорошенка його представникам на перемовинах із
Річчю Посполитою (1670): Універсали українських гетьманів, с. 34, 98, 384.
84 У московських документах також зафіксовано ранні згадки козацьких еліт про їхню «отчиз­
ну», зокрема у звіті про розмову між російським купцем і генеральним писарем Іваном Ви-
говським, яка відбулася в січні 1652 року (див.: Воссоединение Украины с Россией, т. 2, с. 19 9).
З огляду на двозначність слова «отчизна» в тодішній політичній лексиці Московії, могло
йтися і про вітчизну, і про козацьку вотчину та володіння загалом.
85 Див. лист Брюховецького до єпископа Методія, написаний у квітні 1662 року: Тисяча років
української суспільно-політичної думки, т. 3, кн. і, с. 383.
86 Див. згадки про вітчизну в листах Тетері: Універсали українських гетьманів, с. 232; Тися­
ча років української суспільно-політичної думки, т. з, кн. і, с. 381-390.
87 Див.: Універсали українських гетьманів, с. 318, 330.
369