Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 376

8 . Русь, Малоросія, Україна
вобережні землі, то виникла тенденція обмежувати Лівобережжям не лише
поняття Війська Запорозького та України, а й поняття Малої Росії.
Щоб уникнути звинувачень із польського боку в порушенні угоди або
висуненні незаконних претензій на Правобережжя, московські дипломати
пильно стежили, щоб їхні нові угоди із лівобережними гетьманами стосу­
валися винятково Війська Запорозького «цього боку Дніпра», і загалом на­
магалися не називати Правобережжя «Малою Росією». Козаки ж, зі свого
боку, неохоче відмовлялися від поняття Малої Росії на обох берегах Дніпра,
ведучи перемовини з московською владою - так само, як не хотіли зрікати­
ся ідеї України по обидва боки цієї ріки64. Лише 1674 року, коли московські
сили та лівобережні козаки ступили на Правий берег, а Івана Самойловича
проголосили гетьманом обох берегів Дніпра, московська влада таки нава­
жилася зарахувати «Задніпрські полки» в перелік малоросійських міст65.
Поширення влади царя на Правобережжя виявилося недовговічним, тому
термін «Мала Росія» невдовзі повернувся до того значення, яке мав до
1674 року. Лівобережне козацтво, чиї гетьмани зберегли в своєму титулі
згадку про обидва береги Дніпра, далі розглядало Малу Росію/Україну як
таку, що займає обидва боки Дніпра, тоді як московські дипломати загалом
обмежували поняття «Мала Росія» Лівобережжям разом із Києвом.
Хоча в територіяльному вимірі Мала Росія зменшувалася, популяр­
ність цього терміна серед козацьких еліт у другій половині XVIII століття
отримала новий імпульс. Якщо попервах козацька старшина викорис­
товувала його тільки у відносинах із Москвою, то під кінець століття цей
термін уживали і в зносинах із іншими державами регіону. Докази цього
знаходимо в тексті угоди, підписаної в травні 1692 року між кримським ха­
ном і гетьманом Петром Іваненком, інакше відомим як Петрик - одним із
конкурентів Івана Мазепи в Гетьманщині. Згідно з текстом угоди, сторони
називалися Кримською та Малоросійською державами. Останню ще нази­
вали Київським і Чернігівським князівством. Її кордони переважно обме­
жува лися Лівобережжям, але Петрик задумував розширити її території на
схід і захід, приєднавши слобожанські полки (які на той час перебували
64 Див., приміром, універсали Івана Брюховецького до мешканців Правобережжя (1663) у
кн.: Універсали українських гетьманів, с. 291-293, та звіт московської делеґації з перемовин
із представниками гетьмана Петра Дорошенка у кн.: Тисяча років української суспільно-по­
літичної думки, т. з, кн. і, с. 445-451.
65 Див., приміром, текст Переяславських статтей (1674), у яких містилися положення, що обу­
мовлювали прийняття правобережним козацтвом влади Самойловича та верховенства царя
(там само, т. III, кн. 2, с. 118-129).
364