Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 369

Між Україною та Руссю
ла контроль над частиною Русі, а Русь поглинула Московію і продовжила
у такий спосіб свою давню боротьбу з Польщею. Баранович поділяв із по­
ляками комплекс меншовартости перед Заходом (а надто перед Італією) і
почуття вищости над «варварською» Московією; крім того, він наголошу­
вав спільні риси Польщі та Русі. Втім, свою руську ідентичність він усе-таки
конструював у протиставленні польському «іншому». Почуваючись у поль­
ській культурі цілком удома, Баранович жартівливо зауважував, що поль­
ська мова не така чужа Русі, як латина, але водночас повторював (у заголо­
вку вже цитованого повище вірша) давню приказку: «Поки свят святом, не
буде русин полякові братом»52. Уявляючи свою Русь політично пов’язаною
чи то з Московією, чи то з польсько-литовською державою, Баранович в
обох випадках бажав, щоб цей зв’язок був федеративним, на кшталт поль­
сько-литовської співдружности. Баранович, безперечно, турбувався про
свою українську вітчизну та бажав їй миру і процвітання, але до кінця сво­
їх днів лишався русином річпосполитської доби, хоча його справжній світ
зменшився до кордонів козацької Гетьманщини. Попри те, що час од часу
Баранович називав своїх співвітчизників «українцями», зазвичай він по­
слуговувався словом «русини». Значення термінів «Русь» і «русини» в його
творах стало поступово обмежуватися територією, підконтрольною лівобе­
режному козацькому гетьману.
Для освіченої еліти Гетьманщини термін «русин» і далі правив за
першорядний етнокультурний маркер. Але які терміни й поняття зажи­
ли популярности серед широкого загалу? Джерела з обох берегів Дніпра
вказують, що для людей, які не отримували в Києво-Могилянській колегії
освіти, кшталтованої на ренесансних узірцях, місцеві ідентичності та ло­
яльності (серед яких була «українська», або прикордонна ідентичність) ві­
дігравали важливішу роль за руську ідентичність, яку сконструювало пра­
вославне духівництво після Берестейської унії. Саме таке враження скла­
дається після читання літопису-щоденника руського шляхтича Йоахима
Єрлича - політичного прибічника Речі Посполитої, який вельми критично
ставився до повстання Хмельницького та козацького політичного життя
загалом. У Єрличевому тексті «Україна» фігурує далеко частіше за «Русь»,
яка з’являється лише у зв’язку з православними церковними справами.
Україна і Волинь перебувають у центрі уваги Єрлича і задають географіч­
52 Цит. за: там само, с. 30; пор. Łazarz Baranowicz, «Nie będzie, jako świat światem, Rusin
Poliakowi bratem», у його ж: Lutnia Apollinowa..., z typographiey Kijowo-Pieczarskiey, 1671,
c. 427 (див. також цифрове факсиміле: http://ne0latina.bj.uj.edu.pl/page/sh0w/id/8902/
thissectionid/794.html).
357