Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | 页面 359

Унійний Янус
гато раніше, ніж в Україні, і то обидві тенденції найвиразніше проявились у
василіян. Коли 1636 року віденські василіяни постановили, що проводити­
муть богослужіння руською мовою, саме це рішення вони записали поль­
ською24. 1684 року ченці Жировицького монастиря в Білорусі попросили
дозволу проводити латинські меси. Чималу частку білоруських василіян
становили колишні католики. Серед них були не тільки русини, а й поляки
та литовці. Не дивно, що у звітах про відвідини білоруських монастирів за
середину XVIII століття довелося ввести окрему графу про знання ченцями
руської мови. Багато хто її вповні не опанував. Поступова полонізація уній-
ного духівництва вкупі з його латинізацією не могла не навіювати горстці
вцілілих православних вірян враження, що унійна Церква - це установа
«католицька» та «польська»25.
Зайве говорити, що уніяти заперечували проти такої катетеризації сво­
єї церкви, вважаючи себе за русинів; із цим погоджувалися й самі поляки.
На середину XVII століття в усіх українських і білоруських землях Речі По­
сполитої вкоренилася руська ідентичність, викшталтувана в перебігу поле­
міки, спричиненої Берестейською унією. Вона міцно закріпилася у формах
самоідентифікації руського населення цієї держави, хоч би до якого віро­
сповідання, воєводства чи соціяльної групи воно належало. Східний обряд,
якого дотримувалися православні та уніяти, правив за чіткий індикатор
національности, і навпаки. Ясна річ, між двома підгрупами не припиня­
лася давня боротьба за ексклюзивні права на руський «бренд». Судячи
з документів другої половини XVII століття, православні й далі вважали
себе одинокими легітимними володарями назви «Русь» та руської ідентич-
ности. Творці Гадяцької унії з козацького боку попіклувалися, аби угода
Гарантувала свободу православній релігії «аж куди мова руського народу
сягає»26. Автори православних трактатів поєднували уніятів і католиків під
24 Див.: Марзалюк, Людзі дауняй Беларусі, с. 76.
25 Історію Василіянського ордену див. у: М. Ваврик, Нарис розвитку і стану Василіянського
ЧинаХУІІ-ХХ cm.: Топографічно-статистична розвідка з картою монастирів, Рим, 1979;
Sophia Senyk, Women's Monasteries in Ukraine and Belorussia to the Period of Suppressions,
Orientalia Christiana Analecta, t . 222, Rome, 1983; Maria Pidłypczyk-Majerowicz, Bazylianie w
Koronie i na Litwie: szkoły i książki w działalności zakonu, Warszawa, 1986; Maria Pidłypczyk-
Majerowicz, «Kulturalna spuścizna zakonów męskich na Białorusi», у кн.: U schyłku tysiąclecia:
księga pamiątkowa z okazji sześćdziesiątych urodzin Prof. Marcelego Kosmana, Poznań, 2001,
c. 211-225. Про поступову латинізацію та полонізацію унійної церкви протягом XVIII сто­
ліття див.: Sophia Senyk, «The U krainian Church and Latinization», Orientalia Christiana
Periodica 56 (1990), c. 165-187, зокрема c. 180-182.
26 Див.: Bieńkowski, «Organizacja Kościoła Wschodniego w Polsce», c. 850.