Унійний Янус
ну кризи, в якій опинилася на середину іббо-х років ця церква. В Луцькій єпархії на Волині уніяти залишилися тільки із сотнею парафій, які становили ю % усіх східнохристиянських громад регіону. Не ліпшими були справи унійної церкви в деяких частинах Білорусі: приміром, у Пінській парафії збереглося всього-на-всього десять унійних парафій. Православні тоді мали у своєму розпорядженні дві третини або, згідно з іншими оцінками, три чверті всіх східнохристиянських парафій Речі Посполитої21.
Ситуація покращилася для уніятів тільки після укладення Андрусівського перемир’ я між Московією та Річчю Посполитою, які поділили Україну вздовж Дніпра, а всі білоруські єпархії, за винятком Смоленської, залишили в складі польсько-литовської держави. Унійній церкві було дозволено обрати нового митрополита, король повернув їй права в Польщі та Литві, а відокремлення Києва та Лівобережжя від решти руських земель підірвало вплив православ’ я на території Речі Посполитої. Підпорядкування Київської митрополії московському патріярхові в 1686 році збіглося в часі з укладенням Вічного миру між Московією та Річчю Посполитою. Одне з положень угоди давало київському митрополитові право здійснювати нагляд над православними парафіями Речі Посполитої, що в кінцевому підсумку дало польській владі підстави підтримувати унійну церкву як альтернативу контрольованій із Москви православній церкві. Владу Речі Посполитої також не влаштовувало підпорядкування власного православного населення константинопольському патріярхові, який перебував під контролем іще одного ворога Варшави- османської Порти. Такі могутні православні єпархії України, як Львівська, Перемиська і Луцька, здавалися державі особливо небезпечними. За правління Яна III Собєського( 1674-1696) православні зазнали потужного офіційного тиску до переходу в унію. Коронаційний Сейм 1676 року заборонив православному кліру контактувати з константинопольським патріярхом. Крім того, король використовував у своїх цілях конфлікти між православними єпископами, підтримуючи тих, хто був годен перейти в унію. Одного з таких єпископів- Йосифа Шумлянського- він 1675 року призначив управителем тієї частини Київської митрополії, яка залишилася в складі Речі Посполитої. Того самого року
21 Див.: Ludomir Bieńkowski, « Organizacja Kościoła Wschodniego w Polsce », у кн.: Kościół w Polsce, ed. Jerzy Kłoczowski, т. II, Wieki XVI-XVIII, Kraków, 1969, c. 781-1049, зокрема c. 849- 851. Про становище унійної Церкви протягом першого десятиліття після Переяславської угоди див.: J. Praszko, De Ecclesia Ruthena Catholica sede metropolitarna uacante( 1655-1665), Romę, 1944; nop.: Antoni Mironowicz, Prawosławie i unia za panowania Jana Kazimierza, Białystok, 1997.
24-15-569
345