8. Русь, Малоросія, Україна
Унійний Янус
Починаючи від другої половини XVII і до кінця XVIII століття тісне переплетіння релігійної та етнонаціональної ідентичностей було визначальним для проведення межі між « нами » та « ними » на українських і білоруських землях Речі Посполитої. Головний поділ ішов між поляками( католиками та протестантами) і русинами( православними та уніятами). Як і в першій половині XVII століття, поділ русинів на православних та уніятів викликав найбільше замішання. Тих русинів( переважно шляхту і представників міської еліти), що перейшли в католицтво напрямки або за посередництва унії, сучасники сприймали як поляків, а тому не брали їх до уваги, коли доходило до обговорення руських питань. Така тенденція була доволі помітною вже в джерелах попереднього періоду, а під кінець XVII- на початок XVIII століття стала особливо вираженою. Від перших десятиліть XVIII століття термін « руський » дедалі більше асоціювався з унією, бо католицтво в унійній формі невпинно перетворювалося на панівну релігію переважної частини української та білоруської людности. Проте його шлях до тріюмфу аж ніяк не був простим.
Вибух повстання під проводом Богдана Хмельницького завдав великого удару унійній церкві по всій Речі Посполитій. Особливо сильним він був в Україні та на території Східної Білорусі, яку після Переяславської угоди 1654 року зайняли московські та козацькі війська. Унійна церква як інституція стала однією з жертв козацького повстання і була згодом заборонена на території Гетьманщини. Зборівська угода 1649 року зобов’ язувала короля повернути православним низку єпархій, що лежали далеко за межами території, яку контролювало козацьке військо. Гадяцька угода 1658 року, яка повертала козацтво назад під юрисдикцію Речі Посполитої, мала на меті покласти край унії на всій території польсько-литовської держави. Згідно з її положеннями, православний митрополит і єпископи отримували місця в Сенаті, а православній церкві поверталося все церковне майно, яке їй належало до 1596 року. Мало того, угода забороняла фінансувати відкриття нових унійних церков і монастирів. Польсько-литовська влада так і не впровадила в життя положення угоди, але унійна церква, яка залишалася без митрополита протягом 1655-1665 років, здавалося, була вже на смертному одрі так чи так. Якщо перед 1648 роком точилися дискусії про « універсальну унію » уніятів і православних під егідою Риму, то тепер лідери унійної церкви шукали хоч якого-небудь способу об’ єднатися з православ’ ям. Зменшення кількости унійних парафій свідчить про глиби
344