Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 355

Доля Русі
хетських прав у Речі Посполитій ішло пліч-о-пліч із мовною та культурною
полонізацією. Цей процес був «добровільним» у тому сенсі, що на початок
XVIII століття бракувало компетентних людей для провадження та про­
токолювання судових засідань руською мовою. На кінець XVII століття
висока й початкова освіта дітей руської шляхти та міщанства перебувала
здебільшого в руках єзуїтів. У їхніх школах учні вивчали латину, польську
мову, але не руську. Православним русинам відвідувати єзуїтські колегії не
забороняли, але, навчаючись у таких закладах, зберігати своє віросповіда­
ння їм було нелегко. Подібною була ситуація у Львівському університеті, де
наприкінці XVII століття православним дозволялося пройти лише один рік
філософської програми, а на будь-які інші курси зараховували тільки в разі
навернення до унії. В 1725 році університет відмовив православним студен­
там у наданні житла. Аналогічні порядки впроваджувалися в інших освіт­
ніх закладах регіону. На середину XVIII століття руські землі Речі Поспо­
литої вкривала мережа єзуїтських колегій і шкіл, яка на сході простягалася
аж до Овруча та Житомира. Близько того часу єзуїти почали викладати в
колегіях польську історію. Вони не тільки давали освіту молодим русинам,
а й перетворювали їх на поляків у політичному, релігійному та культурно­
му сенсах19.
Мірою того, як руську мову витісняли з публічної сфери, її викорис­
тання обмежувалося стінами православних і унійних церков. Проте навіть
там їй доводилося виборювати собі право на дальше існування. Унійне ду­
хівництво заохочували проповідувати перед парафіянами їхньою мовою,
але в унійних школах викладалася мова церковної літургії - церковно­
слов’янська - а не руська. Латина і церковнослов’янська були обов’язко­
вими предметами в монастирських школах, а у василіянських світських
школах наголос робили на латині, польській та німецькій мовах, тоді як
церковнослов’янська мала статус факультативного предмета. Становище
друкарства було не ліпшим. Отці василіяни розгорнули активну видавни­
чу діяльність в Унівській та Почаївській лаврах. Більшість їхніх публікацій
виходила церковнослов’янською мовою; лише невелика дрібка побачила
світ мовою, що була близькою до розмовної руської20. Проте навіть серед
василіян мовна та культурна полонізація набирала ходу.
19 Про єзуїтські школи та колегії в Україні див.: Історія української культури, т. з, Київ,
2003, с. 471-481.
20 Там само, с. 450-454; див. також: Яковенко, Нарис історії України, с. 278-279.
343