Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | страница 349

Доля Русі
топ», створило можливість поділу Речі Посполитої її сусідами, але Моско-
вія, побоюючись зміцнення Швеції, змінила свою позицію, тим самим дав­
ши польсько-литовській державі змогу вижити, а згодом навіть повернути
більшу частину втраченого. На сході поляки зуміли відсунути лінію фронту
від Львова та Вільна - найзахідніших міст, до яких у 1654-1655 роках ді­
йшли московсько-козацькі війська - назад до кордонів Смоленського воє­
водства та берегів Дніпра. Згідно з положеннями Андрусівського перемир’я
(1667), Річ Посполита поступалася Московії Смоленськом і Лівобережною
Україною. Це зовсім не була катастрофа того масштабу, якої можна було
очікувати під час Потопу: Річ Посполита всього-на-всього повернулася до
свого східного кордону початку XVII століття, коли Смоленськ і Чернігів
належали Московії, а Лівобережжя не було повністю заселеним. Єдиним
примітним винятком був Київ, який тимчасово мав залишитися під конт­
ролем Московії, а за два роки повернутися до складу Польщі. Так не стало­
ся. Згідно з Вічним миром 1686 року, Київ залишився під Московією. Після
спустошливої війни країна, що нині називається Білоруссю, повернулася
до складу Великого князівства Литовського. Більша частина України пере­
бувала під владою Польського королівства. Себто обидві країни зосталися
в складі польсько-литовської Речі Посполитої9.
На момент укладення Вічного миру 1686 року руський народ-нація
Речі Посполитої перетворився на бліду тінь того, яким він був раніше. Го­
ловними причинами цього були постійні війни, які точилися на території
України та Білорусі, а також занепад козацтва як політичної, соціяльної та
військової сили, що захищала православну церкву та права руської нації
по всій Речі Посполитій. Занепад цей уповні почався після смерти Богдана
Хмельницького 1657 року. Наступник Хмельницького, гетьман Іван Вигов-
ський, розчарувавшись московською політикою, у вересні 1658 року під­
писав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою, яка спричинила невдоволення
козацтва. Згідно з її положеннями, «руський народ» став третім партнером
Речі Посполитої поряд із поляками та литовцями. Такий варіянт влашто­
вував українську шляхту, яка прагнула чогось такого ще від 1620-х років,
але не вд овольняв козацьку старшину та рядове козацтво, над якими нави­
сала загроза втрати багатьох здобутків у тому разі, якщо соціяльний устрій,
передбачений Гадяцькою унією, набуде сили. Та й самі поляки не були го-
9 Цей кордон не зазнавав істотних змін до першого поділу Польщі в 1772 році. Історію Речі
Посполитої на зламі XVII-XVIII століть див. у: Daniel Stone, The Polish-Lithuanian State, 1386-
1795 , У кн.: A History o f East Central Europe, т. IV, Seattle - London, 2001, та Richard Butterwick,
ed., The Polish-Lithuanian Monarchy in European Context, c. 1500-1795, Basingstoke, 2001.
337