7- Винайдення Росії
відокремлено від персони царя і піднесено понад неї ». Вона звертає увагу на піднесення Заходу як майбутнього конститутивного « іншого » для формування російської національної ідентичности і згадує як іще один значущий чинник географічне розширення імперії, яке здійснив Пьотр141. Однак якщо врахувати московський досвід XVII століття, жоден із цих чинників не можна розглядати як унікальний внесок у російський націєтворчий процес. Адже, як було зазначено в попередньому розділі книжки, ідея відокремлення держави від персони правителя вперше з’ явилася в російських політичних трактатах під час Смути. Тоді ж московити почали означувати себе через протиставлення католицькому й протестантському Заходу, хай навіть тоді його втілювали поляки та литовці, а не західно- та центральноевропейці. Якщо говорити про розширення імперії, то внесок Івана IV в « імперіялізацію » російської психіки помітно вивищується над діяннями Петра І. Так само сумнівними є тези Лії Ґринфелд про зміну значення слова « государство » із « панування » й « царства » на « державу », яка нібито відбулася за правління Пєтра. Є підстави вважати, що така зміна відбулася в московських текстах після Смутного часу, ба навіть раніше. Крім того, як Ґринфелд зазначила в іншій праці, Пьотр і далі сприймав свою державу як частину самого себе142. До цього слід додати, що в панегіриках на адресу Пєтра, як-от у тих, що вийшли з-під пера Теофана Прокоповича, Росію не уявляли без її славного « pater patriae ». Якщо Пьотр І( чи його доба) не мали першости в усіх цих аспектах, то в чому полягає їхнє значення для нашого дослідження? Безсумнівним виглядає те, що всі ці ідеї, вперше потрапивши в офіційний московський дискурс у XVI столітті, за часів Пєтра забули нової ваги і значення.
Безперечні ідеологічні інновації Пєтра, що вирізняють його досягнення на тлі ранішого періоду, стосуються секуляризації держави( Тольц) та « націоналізації » офіційного дискурсу( Ґринфелд). Тольц гадає, що російська світська еліта припинила протиставляти себе Заходу головною мірою в релігійному руслі, перемістивши свої зусилля в світське. Ґринфелд вказує, що поки російська еліта шукала способу означити себе за допомоги світської термінології, вона розвинула лексичний запас, що був неодмінним для артикулювання її нової ідентичности не тільки в контексті лояльности до правителя, а й щодо таких конструктів, як держава й вітчизна. Особливо важливо для нас те, що обидва процеси важко уявити без активної участи
141 Див.: Tolz, Russia, с. 42-43. 142Див.: Greenfeld, Nationalism, с. 193; пор. також: с. 196-197.
328