Чи був Пъотр першим?
вишколеного в Києві духівництва. Кияни доклалися до першого з цих проектів, виокремивши найбільш антисекулярні й антизахідні елементи московського суспільства як « розкольницькі »( це тавро поставив на них Симеон Полоцький), а потім підпорядкувавши Церкву державі за допомоги « Духовного реґламенту » 1721 року, що його уклав Теофан Прокопович з іншими киянами, як-от Гавриїлом Бужинським. Своїми перекладами творів Пуфендорфа Бужинський увів у російський політичний дискурс такі поняття, як « громадянин »( гражданин) та « суспільство »( общество) 143. Кияни також стали першопрохідцями « націоналізованого » дискурсу, хоча ідентичність, яку вони створювали в такий спосіб, була не « великоросійською », як гадає Ґринфелд144, а « всеросійською », або імперською. Як показано повище, вони взяли поняття нації та вітчизни, розроблені раніше в Києві на позначення Гетьманщини, і, не надто задумуючись і вагаючись, приклали їх до всієї багатоетнічної та багатоконфесійної імперії. Тим самим вони ще сильніше розмили межу між слов’ янським православним ядром царства / імперії та її неслов’ янською і нехристиянською( або принаймні неправославною) периферією. Нову російську ідентичність, яку допомогли розвинути кияни, задумували так, щоб вона охоплювала малоросійську та московську еліти, а також чужоземців із Заходу, які вступали на імперську службу. Проте вона не змогла обійняти русинів, які жили за межами західного кордону Російської імперії, а також неслов’ ян, що опинилися на її території.
І влада, і розкольники зі старообрядців називали нехристиянське населення Сходу чужоземцями. Один із перших політичних засланців Сибіру протопіп Аввакум, згадуючи тамтешній край, писав: « страна варварская, иноземцы немирные ». Він не вважав Сибір Руссю, бо коли його покликали назад до Москви, він радів поверненню в « русские грады » 145. Як старообрядці загалом, Аввакум не виявляв інтересу проповідувати « варварам ». Його позиція дуже відрізнялася від тієї, якої дотримувався царський уряд, охоче навертаючи « чужоземців » у християнство, а отже, у підданство цареві за допомоги вишколеного в Києві духівництва146. Цар уважав свою ім
143 Про лексику перекладів Бужинського див.: Cracraft, The Petrine Revolution in Russian Culture, c. 214-216. 144Див.: там само, с. 239. 145 Див.: Житие протопопа Аввакума, с. 98, ш. 146Пьотр особисто причетний до призначення вишколеного в Києві духівництва на посади в Сибіру. Про зусилля Москви з охрещення корінної людности східного пограниччя в останні десятиріччя XVII століття див.: Cracraft, The Church Reform of Peter the Great, c. 64-70.
23-15-569 329