Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 338

Розкол
ли почасти через наявність українізмів у церковнослов’янському тексті Ки­
рила, бо московити вважали, що такі речі спотворюють не лише біблійний
текст, але й слова самого Христа. Так само старообрядці ставилися до змін
граматичних форм, правопису, ба навіть вимови слів, які впровадив у літур­
гійні тексти патріярх Нікон, керуючись граматикою церковнослов’янської
мови, яку уклав Мелетій Смотрицький. Симеон Полоцький закликав сво­
їх опонентів почитати граматику, перш ніж висловлювати заперечення до
нових текстів, але граматичні арґументи не справили враження на старо­
обрядців, тим більше, що сам Симеон користувався правилами латинської
граматики. Лідери старообрядництва також категорично виступали проти
метафоричного вживання слів, а надто тих, які несли священне значення.
Тому вони відкинули елементи барокової культури, що їх до Московії зане­
сли кияни, як святотатство. У контексті традиційної московської культури
зміни форми напряму пов’язували зі змінами змісту134, а тому саме дискусія
про форму християнського вчення, а не про його зміст викликала найбіль­
ший церковний розкол від часів поділу християнства на східну та західну
церкви в XI столітті135.
Якщо лідери старообрядництва дотримувалися такого «неконвенцій-
ного» погляду на церковнослов’янські тексти, то що вони думали про ін­
шомовні переклади? Авжеж, їхнє ставлення було очікувано неприхильним,
надто коли йшлося про латинську мову. Як ми знаємо, багатьом із них ви­
стачало латинської форми імені Петра, щоб проголосити його одержимим
дияволом. А коли уряд зайнявся ств оренням слов’яно-греко-латинської
школи (з ініціятиви Симеона Полоцького), лідери старообрядництва засу­
дили латину як єретичну мову, що спотворювала не тільки форму, а й зміст
християнського вчення. Ненависть до латинського Заходу, певна річ, не
була винаходом старообрядців. У цьому випадку, як і в багатьох інших, вони
просто-на-просто дотримувалися глибоко закарбованої церковної традиції
Московії136. Вони були твердо переконані, що істини, а надто істини віри
134 Таке ставлення відсутнє в західному християнстві та решті православного світу. Петро Мо­
гила стверджував, що помилки в церковних текстах не мають значення для спасіння душ.
135 Див.: Uspensky, «Schism and Cultural Conflict», с. 110-127 (рос. вид.: Успенский, «Раскол и
культурный конфликт XVII века», с. 337~35б).
136 Ця традиція перекочувала в модерне російське богослов’я, як видно на прикладі о. Фло-
ровського, який уважав кінець XVII століття періодом «псевдоморфози московського
православ’я» під впливом тріюмфу київського «латинофілізму»; див.: Florovsky, Ways of
Russian Theology, pt. 1, c. 111-113 (рос. вид.: Флоровский, Пути русского богословия, т. 1,
с. 111-112).
325